РОЗДІЛ 2
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
У РІЗНИХ ДЕРЖАВАХ СВІТУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
2.1. Інноваційний процес у країнах Тріади (США, Японії, ЄС)
В умовах глобалізації, як відзначають ряд дослідників, спостерігається істотне зближення процедур здійснення інноваційних процесів у різних державах. У той же час зберігаються організаційно-економічні особливості протікання інноваційного процесу в розвинутих державах, державах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою, пов'язаною з національними особливостями протікання політичних, економічних і соціальних процесів.
Серед головних характеристик інноваційних процесів варто виділити: стратегію інноваційного розвитку; державне регулювання інноваційного процесу (методи, заходи, законодавче забезпечення); головних носіїв (господарюючих суб'єктів) інноваційної діяльності; організаційні форми використання інноваційного потенціалу; систему поширення інновацій; форми інтеграції наукового і виробничого секторів, які переважають, і характер взаємодії сегментів НІС; механізми фінансування інноваційної діяльності; співвідношення і роль малого, середнього і великого бізнесу в інноваційному процесі і т.п. Усі перераховані вище елементи національного інноваційного процесу формуються з урахуванням національних особливостей, рівня економічного і науково-технічного розвитку, статусу країни в світогосподарській системі, ступеня залучення країни у світові процеси глобалізації та інтеграції.
В умовах глобалізації одним з найважливіших компонентів успішної інноваційної моделі держави виступає формування і розвиток інфраструктури складових інноваційного процесу, основними цілями яких є:
* перетворення відкриттів і винаходів у технології, а технологій - у комерційний продукт;
* залучення іноземних інвестицій;
* підвищення технологічного рівня виробництва;
* збільшення зайнятості населення;
* стимулювання промислового експорту і т.д. [112, с. 74].
Національний інноваційний процес доцільно розділити на кілька основних складових елементів, що перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Складові елементи національного інноваційного процесу
Варто виділити особливості моделей інноваційного процесу в період глобалізації найбільш успішних в економічному відношенні державах - США, Японії і країнах Західної Європи.
Основою інноваційного процесу в США є ризикове венчурне підприємництво. Ризиковий бізнес став типовою формою інноваційної діяльності у вигляді як окремих структур, так і підрозділів великих корпорацій.
Ризикове підприємництво відповідає вимогам прискорення НТП і посилення конкуренції в науково-технічній сфері, дозволяє ефективно використовувати ресурси і потенціал інноваційної діяльності. Найбільш інтенсивно венчурне підприємництво розвивається в новітніх галузях і секторах національної економіки, які швидко зростають (електроніка, інформатика, засоби зв'язку, біотехнології та ін.) через інноваційний характер конкуренції всередині них.
Великого поширення венчурний бізнес набув у зв'язку з його значними перевагами: "гнучкістю", рухливістю, зручністю організації НДДКР, мобільністю, швидкою реалізацією результатів НДДКР та ін. Ризикове підприємництво дозволяє концентрувати ресурси на рентабельних напрямах інноваційного процесу, формувати організаційно-управлінські механізми інноваційної діяльності; інтенсифікує і активізує інноваційну діяльність; веде до утворення піонерних фірм і швидкого виходу їх на ринок IPO [56, с. 9-11].
Ризиковий бізнес акумулює кошти великих корпорацій, приватних фондів, держави і направляє їх на реалізацію ризикових проектів, формуючи ефективний механізм інвестиційно-фінансового забезпечення інноваційної діяльності. Це одна з основних переваг функціонування такої форми організації інноваційного процесу (без венчурного бізнесу високоризикові напрями НДДКР фінансуються недостатньо). У результаті функціонування венчурних структур реалізуються довгострокові проекти з високим рівнем невизначеності.
Венчурное підприємництво, забезпечуючи високу рентабельність інвестування, перерозподіляє приватний і державний капітал на користь передових сфер інноваційного розвитку, формує там замкнутий інноваційний цикл і відтворювальні механізми. Тим самим, впливаючи на НІС, венчурний капітал трансформує систему суспільного виробництва (формує інвестиційну модель розвитку).
Реалізація найбільш ризикових напрямків інноваційного процесу несе в собі сховані переваги і вигоди, а саме дозволяє розвивати і підтримувати починання в новітніх сферах НТП. Це підвищує рівень науково-технічного розвитку країни, підвищує конкурентоспроможність національної економіки і НІС.
Крім цього, ризиковий бізнес дозволяє швидко реалізувати результати НДДКР, організувати масове виробництво або використання нових продуктів, а також забезпечує формування нових інноваційно активних фірм, дозволяє активізувати інноваційну діяльність у рамках вже існуючих фірм. Така форма передбачає ефективні механізми мотивації наукових співробітників на основі забезпечення пайової участі в реалізованих проектах [56, с. 14].
За оцінками фахівців венчурний бізнес забезпечує близько 50% усіх інновацій в економіці США [56, с. 12].
Венчурні підприємства і фонди є невід'ємною частиною паркових інноваційних структур у США. Наприклад, ризикові підприємства стали основою розвитку електронної промисловості США в рамках "Силіконової долини", що стала географічним центром зосередження ризикового капіталу [56, с. 13].
Розглядаючи феномен венчурних структур, варто розмежувати роль дрібного і великого ризикового бізнесу. Великі венчурні структури концентрують значні ресурси, що дозволяють реалізувати великі, довгострокові проекти з тривалим строком окупності. Дрібні ж фірми, які мають більшу організаційно-підприємницьку гнучкість, активі