РОЗДІЛ 2
Запровадження німецького окупаційного режиму у прифронтових
районах України
2.1. Формування і компетенція органів окупаційної адміністрації
у військовій зоні
Німецький окупаційний режим на території СРСР мав бути відмінним від вже існуючого на 1940 р. у європейських країнах. Там він здійснювався через військову адміністрацію. Ідеї щодо майбутньої політики на Сході висловлювали різні нацистські урядовці, але провідна роль належала все ж А.Розенбергу та Г.Гіммлеру. Фюрер, можливо, у період 1940 - початку 1941 р. ще остаточно не визначився в питанні політики на Сході через зайнятість західним політичним вектором, тому приймав від підлеглих різні пропозиції. Про еволюцію його поглядів на майбутнє завойованих територій у Східній Європі свідчать документи. Так, у процесі розробки плану "Барбаросса" 18 грудня 1940 р. А.Гітлер дав керівні інструкції: "Всю територію Росії слід поділити на ряд держав з власними урядами, які готові укласти з нами мирні угоди..." Фюрер говорив про складність цього завдання, необхідності знищення єврейсько-більшовицької інтелігенції, відмови від використання старої буржуазно-аристократичної інтелігенції з емігрантів, уникнення заміни більшовицької Росії націоналістичною державою, головним він вважав швидку організацію "соціалістичних" державних утворень, залежних від Німеччини. Військові, на думку фюрера, з цими складними завданнями впоратися не могли. Тому до проекту директиви були внесені зміни: йшлося про функціонування імперських комісарів, політичне завдання яких полягало у швидкому формуванні нових державних утворень, а оперативний тил сухопутних військ обмежувався [199, T.2 c. 22].
Втім, військові органи не залишалися осторонь розробки планів політичного розчленування Радянського Союзу. Вони активно співпрацювали зі службою Розенберга. Йодль і Верлімонт репрезентували інтереси вермахту на нарадах у міністерстві східних окупованих областей, а представники Розенберга були присутні на засіданнях ОКХ і ОКВ. Неодноразово Розенберг зустрічався з Канарісом (який напередодні війни підтримував зв'язки з українськими емігрантами), Браухічем та Редером. Перед війною з СРСР представники Розенберга були направлені в штаби трьох груп армій, що готувалися до нападу. Співпраця здійснювалася також по лінії відділів пропаганди вермахту й даного міністерства [400, c. 77 - 78].
Під терміном "військова зона" розуміють: 1) оперативний тил вермахту, глибина якого обмежувалася по мірі просування в глиб території СРСР шляхом передачі районів під управління т.зв. цивільної окупаційної адміністрації; 2) військова зона України - п'ять областей України, які не увійшли до рейхскомісаріату "Україна" і протягом всього періоду окупації перебували під військовим управлінням - Чернігівська, Сумська, Харківська, Сталінська (нині Донецька) і Ворошиловградська (Луганська), (інколи додають Крим, хоча до 1954 р. він не входив до складу УРСР).
Формування території військової зони проходило поступово. Цей процес пов'язаний з просуванням частин вермахту вглиб СРСР та створенням 20 серпня 1941 р. і розширенням території рейхскомісаріату "Україна". На кінець 1941 р. більша частина Лівобережної України входила в цю зону. Кордон з рейхскомісаріатом "Україна" проходив по Дніпру. А в результаті літнього наступу 1942 р. німцям вдалося оволодіти всією територією України. Так, захоплення Чернігівської області тривало від 23 серпня до 24 вересня 1941 р., Сумської - від 27серпня до 22 жовтня 1941 р., Харківської - від 20 вересня 1941 р. до 8 липня 1942 р., Ворошиловградської - від 11 листопада 1941 р. до 27 липня 1942 р., Сталінської - від 8 жовтня 1941 р. до 10 липня 1942 р. [216, c.443 - 444]. Тому 1 вересня 1942 р. о дванадцятій годині Херсонська, Запорізька, Дніпропетровська, Полтавська й лівобережна частина Київської області були передані у підпорядкування рейхскомісара України [29, арк.34]. Отже, у процесі формування військової зони можна виділити кілька етапів: 1. з 22 червня до 20 серпня 1941 р.; 2. з 20 серпня 1941 р. до 1 вересня 1942 р.; 3. з 1 вересня і до кінця окупації.
Військове управління в широкому розумінні, за визначенням самих німців, ? це управління взагалі всією територією, здійснюване вермахтом. Тобто вермахт був "вищим територіальним органом влади", хоча на цій же території діяли й інші, інколи цивільні установи. Органи військового управління функціонували або як самостійні відділи, або як група управління при оберквартирмейстері армії (VII адміністративний відділ). Вищим органом військового управління на території тилового району спочатку був VII відділ при штабі командуючого військ тилового району. З кінця 1942 р. керівництво органами управління у військовій зоні здійснювалось адміністративними відділами при штабах груп армій, які з цією метою забезпечувались кваліфікованими службовцями.
Територіальними військовими органами були комендатури кількох типів. Серед переліку комендатур, які знаходились на території оперативного тилового району групи армій "Б" на 18 вересня 1942 р. і підпорядковувалися у будь-якому відношенні командуючому оперативного тилового району, названі головні польові комендатури №399 у Конотопі і №397 ("Донець") у Сталіно (Юзівка). Першій підпорядковувались: польові комендатури у Рильську №194, Ніжині №197, Старобєльську №198, Чугуєві №503, Обояні №754, а також 21 гарнізонна комендатура (I) та 2 гарнізонні комендатури (II). Другій - у Сталіно: польові комендатури у Ворошиловграді (Луганськ) №243, Новочеркаську №245, гарнізонна комендатура Сталіно, 16 гарнізонних комендатур (I). Підпорядковані командуючому військами оперативного тилового району групи армій "Б" в будь-якому відношенні, але передані тактично командуванню групи армій або 2-ій або 6-ій арміям вважалися 3 польові комендатури і 11 гарнізонних (I). Діяли на терені групи армій "Б", але не підпорядковані командуючому оперативного тилового району цієї групи: гарнізонна комендатура Харкова, 9 гарнізонних (I), 5 гарнізонних комендатур (II) [13