РОЗДІЛ 2 РОЗВИТОК ТА РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ ДОНЕЦЬКОГО БАСЕЙНУ В ПОРЕФОРМЕННІЙ РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ.
Розвиток урбанізаційних процесів завжди і скрізь ґрунтується на розвитку продуктивних сил та відносин, промисловому розвитку, стосовно досліджуваного періоду. Будівництво нових підприємств, підвищення продуктивності праці, модернізація виробництва, поява нових галузей викликають збільшення міського населення, заснування нових населених пунктів: робітничих поселень, селищ, містечок, які з плином часу та за сприятливих обставин зростають у міста. Головним заняттям населення стає праця на промислових підприємствах. Зростання кількості населення викликає необхідність збільшення чиновнице-адміністративного апарату, через необхідність упорядкування переміщень, державного нагляду і контролю за масами робочих людей, та інтелігенції, у зв'язку із зростанням освітньої мережі та лікувальних закладів, тощо. Цей ланцюг взаємопов'язаних подій і спричиняє посилення урбанізаційних процесів, поступового, але цілеспрямованого, встановлення міського способу життя.
Тож, розвиток промисловості є основою і головним поштовхом урбанізації. Виходячи з цього, слід зазначити, що Донбас у другій половині XIX століття є яскравим прикладом цієї залежності. Проведення царським урядом Росії реформ другої половини XIX століття і особливо скасування кріпацтва у 1861, 1886 роках, створили умови для остаточної капіталізації виробництва, що було прогресивним кроком у реформуванні економіки. Скасування кріпацтва проводилося грабіжницькими заходами, але воно сприяло розвитку виробничих сил, вивільненню значної кількості обезземелених селян та переміщенню їх у промислове виробництво. Поступова капіталізація сільського господарства та збільшення чисельності населення забезпечили постійний приток робочої сили у промисловість та навіть існування значного її резерву протягом усієї другої половини XIX століття.
Наявність дешевої робочої сили та "промисловий переворот", який успішно відбувався у передових країнах Європи та в Америці і лише розпочинався в Російській імперії (40-60 роки ХІХ століття) забезпечили широкий розмах та високі темпи розвитку провідних галузей важкої промисловості - паливної і металургійної, які стали підґрунтям зростання машинобудівних підприємств. Перетворення Російської імперії на індустріальну державу характеризувалося виникненням нових промислових районів і центрів, одним з яких і став Донбас.
2.1. Зростання капіталістичної промисловості та розширення транспортної мережі Донбасу
Існування в Донбасі кам'яного вугілля було відомо місцевому населенню з давніх давен. Проте тривалий час його видобуток проводився первісними засобами і лише з метою задоволення потреб ведення домашнього господарства. До створення в краї широкої комунікаційної мережі - залізничних і шосейних доріг, розвиток кам'яновугільної промисловості знаходився у тісному зв'язку з місцевим будівництвом і роботою підприємств, які у процесі виробництва використовували вугілля. Тому, розвиток Донецької кам'яновугільної промисловості аж до 70-80-х років XIX століття напряму залежав від розвитку південноросійської металургійної промисловості, яка в свою чергу перебувала у тісному зв'язку з загальним промисловим розвитком країни.
Наприкінці XVIII століття Росія вела безперервні війни з Туреччиною та Кримом, активно будуючи на Півдні захисні фортеці. Саме ці обставини, поряд з наявністю великої кількості різноманітних природних копалин, і обумовили появу та швидкий розвиток металургії у Донбасі.
Так, задля забезпечення армії було вирішено розпочати будівництво першого у Донбасі ливарного заводу. 14 листопада 1795 року імператриця Катерина II видала Указ "Про будівництво ливарного заводу в Донецькому повіті при річці Луганці та про початок видобутку у тому краї кам'яного вугілля" [96].
За дорученням царського уряду ще у 1794 році англійський інженер-технік-геолог Чарльз Гаскойн розробив проект заводу. У 1796 році під його керівництвом розпочалося будівництво Луганського ливарного заводу на місці, обраному англійцем, біля злиття річок Луганки та Ольхівки.
Будівництво заводу та повне його обладнання тривало понад десять років і коштувало державній скарбниці 839 тис. 176 крб. 22 коп. Тоді ж, для потреб заводу були відкриті й перші у Донбасі вугільні копальні: у Лисичанську, Успенці, Білому, Ново-Павловці та Гундровській станиці [97]. Ливарний завод разом з гірничими підприємствами будувався за рахунок державної казни, і тому в усі роки свого існування мав статус казенного чи державного.
Будівництво заводу було завершено лише у 1799 році, хоча, слід зазначити, що ще з 1796 року на заводському обладнанні розпочався випуск найнеобхіднішого військового спорядження: гармат та снарядів для військового відомства.
Протягом свого існування Луганський ливарний завод кілька разів змінював свою назву та відомчу приналежність. Наприклад, у 1834 - 1862 роках він іменувався Луганський казенний чавуноливарний завод Головного управління гірничих і соляних справ міністерства фінансів, селище Луганський завод, Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії; у 1863 - 1881 роках він мав назву Луганський казенний чавуноливарний завод Гірничого департаменту Міністерства фінансів (з 1873 року - Гірничого департаменту міністерства державного майна), селище Луганський завод, Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії; у 1882 - 1887 роках - Луганський казенний чавуноливарний завод Гірничого департаменту міністерства державного майна, місто Луганськ Слав'яносербського повіту Катеринославської губернії [98].
Перед директором Луганського чавуноливарного заводу Чарльзом Гаскойном урядом Російської імперії були поставлені наступні завдання:
По-перше, освоєння на заводі виробництва чавуну з місцевої залізної руди на мінеральному паливі.
По-друге, організація видобутку вугілля та широке його розповсюдження на півдні країни як основного виду палива, замість дров, з метою збереження лісово