РОЗДІЛ 2
ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНА ТЕХНОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ В УЧНІВ 5?11 КЛАСІВ АКТИВНОЇ ТРУДОВОЇ ПОЗИЦІЇ У ПРОЦЕСІ ПОЗАУРОЧНОЇ ПРЕДМЕТНО-ПЕРЕТВОРЮВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Особистісно орієнтована предметно-перетворювальна діяльність як засіб формування в учнів трудової активності
Формування всебічно розвиненої особистості здійснюється як у процесі навчання, так і в позаурочний час. Навчальна діяльність повинна обов'язково доповнюватися продуманою системою позаурочних заходів, організацією різнобічної діяльності учнів у вільний від навчання час. Виходячи з цього, необхідно забезпечити кожному вихованцеві умови для самостійної, творчої, особистісно значущої предметно-перетворювальної діяльності, для включення його у навчально-виховний процес як суб'єкта.
Саме тому новітні підходи в професійній підготовці вчителя пов'язані з переходом від системи понять "суб'єкт ? об'єкт" до системи "суб'єкт ? суб'єкт". Критерієм продуктивного виховання є створення доброзичливого психологічного клімату, формування певних міжособистісних стосунків ""учитель ? учень". При цьому відносини дітей з дорослими носитимуть непримусовий, вільний характер.
Якщо в традиційній філософії освіти соціально-педагогічні моделі розвитку особистості описувались у вигляді ззовні заданих зразків, еталонів пізнавальної діяльності, то особистісно орієнтоване виховання виходить з визнання унікальності суб'єктного досвіду самого учня як важливого джерела індивідуальної життєдіяльності. Таким чином, відбувається "зустріч" того, що задається, та суб'єктного досвіду, його "окультурювання", збагачення. Визнання учня головною фігурою всього освітнього процесу і є особистісно орієнтована педагогіка.
Сучасні вимоги до формування особистісного підходу поступово визначалися у дослідженнях таких відомих психологів, як К.О.Абульханова-Славська, О.Г.Асмолов, В.В.Давидов, В.О.Моляко, Л.М.Проколієнко, В.В.Столін, В.О.Татенко, Т. М.Титаренко, І.С.Якиманська та інших.
У 70-90-ті ХХ ст. роки проблема необхідності особистісного підходу у психології та педагогіці неодноразово порушувались у працях І.Д.Беха, І.С.Кона, А.В.Петровського, В.О.Сухомлинського, Б.О.Федоришина та інших.
Упродовж останніх років значно зростає інтерес до особистісного підходу саме у педагогічній психології та практичній педагогіці. Враховуючи складність розробки такого підходу, дослідники вважають за доцільне здійснювати його побудову на шляху переходу до нього від інших, більш розроблених підходів. Тому пропонуються такі його варіанти, як "особистісно-соціально-діяльнісний підхід" (О.В.Барабанщиков і М.Ф.Феденко), "принцип діяльнісно-особистісного підходу" (В.І.Андреєв), "особистісно-діяльнісний підхід" (І.О.Зимня), "системний особистісно-діяльнісний підхід" (Л.М.Деркач), "індивідуально-особистісний підхід" (О.Я.Савченко) тощо.
В основі особистісно орієнтованого виховання лежить заклик до особистісної взаємодії; заклик, який базується на милосердному ставленні вихователя до вихованця. У цій взаємодії і має розгортатися процес спрямованості дитини на її добродійну поведінку. Це не система організованих, жорстко нормованих впливів педагога на дитину, що ігнорують її волевиявлення і призводять до психологічного тиску на неї.
Особистісно орієнтоване виховання - це таке виховання, центром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність: суб'єктний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти [18, с.24].
Особистісно орієнтоване виховання - це утвердження людини як найвищої цінності, навколо якої ґрунтуються всі інші суспільні пріоритети. Згідно з ним добро стає сутнісним визначенням людини; істина ? лише засобом для розвитку й духовності [18, с.39].
Особистісно орієнтований виховний процес - це повноцінне емоційно насичене і суспільно значуще, творче життя педагога і вихованців, яке відповідає їхнім основним соціогенним потребам.
Сучасна психолого-педагогічна наука спонукає не спрощувати сутність і перебіг виховного процесу, зводячи його тільки до суспільної детермінації. Великої особистісно перетворювальної сили у цьому зв'язку набуває положення про існування позитивних внутрішніх потенцій, істинного стрижня, серцевини особистості, які слід активізувати у виховній діяльності. На практиці, на жаль, ці сутнісні сили можуть пригнічуватися, що призводить до спотворення особистісного розвитку.
Організовуючи особистісно орієнтований виховний процес, педагог має зважати на існування двох типів вчинків. Перший тип - це вчинки, стосовно яких вихованець може висунути певні бар'єри, перешкоди, які, на його думку, перешкоджають їх прояву. Наприклад, коли педагог спонукає дитину фізично допомогти товаришеві в прибиранні приміщення, вона може відмовитися, посилаючись на погане самопочуття, втому, слабкість. На прохання поділитися клеєм або папером, вона аргументує відмову тим, що вони їй самій потрібні, їх у неї мало.
І хоча такі бар'єри можуть бути повністю надуманими суб'єктом і не відповідати дійсності, в його внутрішній поведінці вони набувають достатньої сили, щоб вплинути на прийняття рішення діяти морально.
Інколи виникає потреба в глибоких переконуючих впливах педагога, щоб здолати опір цих бар'єрів у вихованця і стимулювати його до втілення справді моральних вчинків.
Другий тип ? вчинки, для здійснення яких у вихованця немає аргументів об'єктивно їх пояснити. Сюди ж відносяться вчинки, які передбачають утримання від гніву, образи, лихослів'я, брехні тощо. Тут логіка виховної дії не зустрічає будь-яких об'єктивних перешкод для здійснення виховання. Вихованець обмежений власними предметними чи фізіологічними (тілесними) посередниками, що існують між вимогою педагога і прийняттям ним власного рішення щодо її виконання. Залишаються лише емоційно-мотиваційні чинники, які можуть стримувати вихованця щодо морального вчинку.
Обов'язковою ознакою особистісно-зорієнтованого виховання є сильний мотиваційний потенціал (авансування успіху, спону