РОЗДІЛ III
ПОЛІТИЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ПИТАННЯ ВЗАЄМОДІЇ КРАЇН САМ З ЄС ТА США
Регіон арабського Магрібу має достатню політичну та економічну привабливість як для країн європейського регіону (зокрема, колишньої метрополії - Франції) так і для США. Це пояснюється як стратегічним положенням держав Магрібу, так і наявністю природних ресурсів: нафти, газу і фосфатів. На відміну від регіону Машрику, інтерес як США, так і ЄС до регіону Магрібу передусім формується під впливом економічних чинників [374, c.95-98].
У цьому розділі будуть розглянуті чинники, що лежать в основі відносин між США, ЄС, і країнами САМ, а також проведений порівняльний аналіз політичних процесів у регіоні Магрібу у контексті європейських та американських інтересів.
Слід зазначити, що до закінчення періоду "холодної війни" США і держави Європи ще могли координувати свої політичні та економічні інтереси в регіоні Магрібу. Після розпаду СРСР між європейською і американською регіональними системами стали з'являтися ознаки конкуренції. У 1990-х рр. стратегічне значення Середземномор'я дещо знизилося, хоча водночас загострилися дискусії з питань безпеки у цьому регіоні між представниками ЄС та США [414]. США, Франція та інші західні країни, зацікавлені у розширенні та посиленні свого впливу у Північній Африці, у нових історичних умовах заохочували укладення Договору про САМ та розпочали проведення скоординованої політики для того, щоб придати новому угрупуванню про-західного напрямку з подальшими планами використання Союзу у своїх військово-політичних цілях.
Конкретною ознакою діяльності Заходу по залученню країн Магрібу до сфери своїх військово-політичних інтересів стали зусилля американського військового відомства по розширенню та закріпленню свого впливу на півночі Африки відразу після створення САМ. Так, практично відразу після створення САМ у березні 1989 р. до північно-африканського регіону прибула делегація штабу ВПС США в Європі, яка відвідала Алжир, Марокко та Мавританію. Безпосередньо в Марокко у вказаний період знаходилась змішана делегація держдепартаменту та міністерства оборони США, начальник управління військових аташе США, група забезпечення аварійної посадки космічних кораблів типу "Шаттл", група військових медиків. Перелік вказаних делегацій наглядно демонструє деякі напрямки, за якими Захід бажав би співробітничати з країнами САМ. Водночас, для досягнення своїх цілей у Магрiбі, США звернулись до політичних засобів: то вдаючись до фінансування (на зразок надання Алжиру у 1989 році військової допомоги на суму 150 млн. дол. США), то використовуючи пряму військову загрозу відносно Лівії. З початку західні країни не відносились до САМ, як до якогось цільного організму. Зокрема, відносини з Лівією були досить напружені. Цілями країн Заходу у відносинах з САМ стала нейтралізація лівійського радикалізму, ліквідація залишків радянського впливу на Лівію. У меншій ступені це стосувалось Алжиру.
3.1. Співробітництво країн САМ з ЄС.
Створення Союзу арабського Магрібу окрім причин історичного, політичного і економічного характеру обумовлено необхідністю пошуку шляхів вирішення проблем у відносинах з країнами Європи. Країни регіону зацікавлені у взаємодії з єдиним європейським ринком, що безпосередньо зачіпляє торгівельні інтереси населення регіону. Їх також турбує становище більш ніж трьохмільйонної колонії вихідців з Магрібу, які мешкають в Європі [29, с.45].
Для Франції, що зберігає достатньо активні зв'язки зі всіма країнами регіону, створення САМ дозволило поширити її фінансово-економічний вплив у регіоні і сприяло зростанню її політичної ваги. Завдяки зусиллям офіційного Парижу на регулярну основу були переведені зустрічі міністрів закордонних справ Європейської спільноти та САМ. Під час наради у листопаді 1991 р. у Брюсселі було прийняте рішення доручити Європейській комісії і генеральному секретаріату САМ проробити можливість угоди між САМ та ЄС. Помітно розширились зв'язки між середземноморськими країнами [63, c.50-51].
Впродовж 1990-тих років еволюція збройного конфлікту в Сахарі та прихід до влади президента Ж.Ширака посилив роль Марокко, як привілегійованого партнеру Франції у Магрібі. Французька підтримка Марокко була помітною, але на рівні декларацій Франція була більш схильна до вироблення резолюції у рамках ООН, особливо після зміни уряду в Іспанії (Іспанія на цей час відмовляється від прийняття рішення щодо Сахарського питання, яке б не задовольняло водночас дві сторони конфлікту) [311]. Французька сторона може відігравати плідну роль у якості посередника у конфлікті, але не ризикує втратити добрі стосунки з Алжиром [311]. Так, в останні роки Франція була більш схильна до нейтралізації своєї позиції у конфлікті, і навіть надала у 2001 р. суттєву гуманітарну допомогу сахарським біженцям у м. Тіндуфі (Алжир) [192].
З другої половини 1995 р. керівництво Франції помітно активізувало політичне, економічне та культурне співробітництво зі всіма країнами Магрібу. Зокрема, висунута ініціатива Франції щодо створення євро-середземноморської зони стабільності та безпеки знайшла підтримку країн цієї групи та сприяла їх активному залученню до процесу мирного врегулювання у регіонах Середземного моря та Близького Сходу. Для пояснення цієї ініціативи президент Франції Ж.Ширак під час свого першого офіційного візиту до Африки (Марокко) зазначив, що двосторонні франко-марокканські відносини мають бути спрямовані на розширення та поглиблення. У підтвердження цьому, з боку Франції були вжиті окремі заходи. Так, у січні 1996 р. колишній французький міністр економіки та фінансів на зустрічі в Марракеші оголосив про зниження марокканського боргу на 1 млрд. французьких франків водночас з наданням чергового кредиту за умовами, що марокканська сторона закупить необхідні товари та обладнання тільки у французьких підприємств та фірм. Розвитку відносин між двома країнами сприяє також те, що у Марокко мешкає багато вихідців з Франції (бл