РОЗДІЛ 2
РОЗРОБКА ІНСТИТУТУ МИРОВИХ СУДДІВ
В ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ СУДОВОЇ РЕФОРМИ 1864 р.
У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
У середині XIX ст. під впливом глибоких політичних, економічних й соціальних протиріч в Російській імперії склалася ситуація крайньої необхідності реформування всіх основних сфер життя держави та суспільства. В умовах, коли явно виявилася неспроможність і непридатність для подальшого свого функціонування основних інститутів державної влади, судова система, мабуть, знаходилася в самому поганому стані. Становий характер судоустрою, відсутність єдиного законодавства, повсюдне порушення законів, хабарництво чиновників, неправосуддя, дорожнеча процесу тощо вкрай негативно впливали на стан захисту та відновлення порушених прав. Збереження кріпосництва та феодального права, сформованого у його умовах, виключали незалежне становище особистості. Тому з розвитком капіталізму в Росії, який припускав недоторканість особи і власності, судова система, яка була нездатна це забезпечити, виявилася в найглибшій кризі. Все це радикальним чином вплинуло на політику царського уряду і примусило його врешті-решт розпочати підготовку у державі судових перетворень.
Не буде перебільшуванням стверджувати те, що інститут мирових суддів був одним з найважливіших інститутів судової реформи 1864 р., а тому цілком закономірним є той факт, що він протягом усього періоду підготовки реформи залишався в центрі уваги укладачів "Основних положень перетворення судової частини Росії" та Судових статутів. Викликаючи до себе підвищений інтерес мировий суд під час розробки основних положень судової реформи зробився справді її наріжним каменем, тією ланкою, без якої які-небудь радикальні й ефективні зміни в судовій системі Російської імперії були б неможливі. Майже всі верстви населення були кровно зацікавлені в такому судовому органі, який зміг би швидко, без зайвих втрат часу й грошей вирішити дрібну цивільну чи кримінальну справу, вирішити справедливо і на законних підставах, безвідносно до наявності або відсутності привілеїв того чи іншого стану. Всі ці суспільні настрої та сподівання як у фокусі зібралися у вищих органах державної влади та переломлюючись крізь призму особистостей авторів судової реформи зіштовхнулись у яскравій полеміці навколо устрою мирового суду - найважливішого і в той же самий час одного з найсуперечливіших інституту судової реформи 1864 р.
Взагалі, говорячи про ідею створення в Російській імперії мирового суду, слід зазначити, що обумовлена вона була і знаходилася в найтіснішому взаємозв'язку, так само як і всі інші судові перетворення в Росії, з проведеною в 1861 р. селянською реформою. Так, у "Всепідданнійшій записці", поданій Олександрові II у жовтні 1858 р. комісією, створеною для реформи поліції, говорилося: "Дарування цивільних прав значній масі народу, з одного боку, розів'є відносини юридичні між поміщиками і селянами, з іншого - за природним порядком речей, породить безліч тих зіткнень і порушень, котрі можуть усунутися тільки судом". Існуючі повітові суди не в змозі справитися з цією задачею, необхідно створити спеціальний орган - мировий суд, що регулював би спори між селянами, які виходять з кріпосної залежності, і поміщиками, а також розглядав би незначні справи між селянами [100]59. Тільки такий суд міг гарантувати селянству дотримання норм щодо безперешкодного володіння, користування і розпорядження землею. Він же забезпечував би у цьому випадку й інтереси поміщика, який у випадку звільнення селян розраховував на винагороду.
Іншим важливим фактором, що визначав негайне створення суду для вирішення малозначних справ, була необхідність проведення реформи поліції, при якій судові функції з розгляду дрібних справ вилучалися б з її компетенції.
"Із усіх майбутніх перетворень у державному будівництві, - згадував Д.О. Мілютін, - найближчий зв'язок зі скасуванням кріпосного права мав устрій місцевого управління взагалі, особливо ж поліції" [100]60. Це обумовлювалося тим, що поміщик для підтримки порядку у своїх володіннях сам вершив правосуддя. Зі звільненням же селян охорона порядку цілком ставала обов'язком поліції. Її прерогативою було ведення слідства, винесення остаточних рішень по маловажних справах. "При такому устрої поліції, котра розпоряджалася, провадила слідства, судила й у той же самий час приводила у виконання власні свої розпорядження і вироки, вона не могла вселити до себе довіри та разом з тим позбавлялася належної сили" [182]61. Тому цілком очевидно, що старий поліцейський апарат після скасування кріпосного права виявився не в змозі виконувати всі покладені на нього задачі. Більше того, прихильники кріпосництва, до числа яких відносилася значна частина дворянства, використовували незадовільний стан поліції "як один із засобів до лякання уряду й до зупинення подальшого розвитку думки про звільнення селян" [182]62. Тому без реформи поліції було неможливо ні розв'язати селянське питання, ні провести судову реформу.
Розглядаючи в рамках даного дисертаційного дослідження питання, пов'язане з генезисом ідеї про заснування інституту мирових суддів у проектах судової реформи, слід відзначити, що думки різних дослідників проблеми мирового суду з цього питання кардинально розходяться. І справа не в тім, що тими або іншими істориками заперечується сам факт наявності в російській дореформеній суспільно-правовій думці поглядів на природу місцевого суду, суть розбіжностей в іншому: чи існували в Російській імперії правові прецеденти діяльності такого суду, чи ні. Інакше: чи була необхідність створювати мировий суд у процесі підготовки судової реформи 1864 р. у такому вигляді, в якому він був представлений у Судових статутах, орієнтуючись винятково на зразки французького й англійського судоустроїв [109]63, або ж російська судова система знала якесь місцеве судове установлення, здатне при належній його облаштованості виконати поставлені реформаторами завдання по здійсненню "скорого і правого суду"!?
Наприклад, відомий дореволюційний вчений-процесуаліст І.Я. Фойницький з ц
- Київ+380960830922