РОЗДІЛ 2
ПОЧАТКОВА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ДІТЕЙ В ТРАДИЦІЙНІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНЦІВ
2.1. Обряди "соціального народження"
Категорії "стать" та "вік", основний зміст яких складає біологічна основа, відіграли велике соціальне значення в історичному розвиткові суспільства, витворенні певних форм соціокультурної організації людських індивидів та системи суспільних відносин загалом. В цій системі кожна статево-вікова група посіла своє окреме місце, отримала свій набір соціальних ролей та функцій, як в обрядовій, так і в необрядовій сферах. Очевидним є те, щоб адекватно зрозуміти спосіб життя та культуру будь-якого народу, порівняти його з іншими, необхідно врахувати специфіку його статевої та вікової стратифікації. Остання теза є доречною і для української традиційної культури.
У системі статево-вікової страфікації окреме місце посідала вікова група дітей та підлітків. Роль та значення цієї статево-вікової групи залежали від того, за допомогою яких обрядово-світоглядних явищ і символів та чи інша культура сприймала, виявляла та легітимізувала життєвий шлях індивіда, його статеві та вікові відмінності тощо. Саме на неї припадає "левова частка" першоджерельного матеріалу, що стосується передусім механізмів дорослішання та трансмісії культури, розподілу та закріплення відповідних соціальних ролей та функцій.
У період процес соціалізації був найбільш інтенсивним та змістовно наповненим: індивід опановував засадничі культурні цінності, соціальні норми та моделі поведінки. З-поміж іншого, на цей процес суттєво впливали статеворольові стереотипи, які по суті визначали його загальну спрямованість, впливали на формування статевої ідентичності індивіда, що виступало передумовою успішного засвоєння та виконання ним адекватної гендерної ролі (чоловічої чи жіночої), повноцінного включення особи в культурно та історично сформовану систему статево-вікової стратифікації.
Програмування успішності та формування релевантного статусу майбутніх чоловік та жінок в згаданих засадничих сферах життя, починалося до народження дитини і співвідноситься з початком періоду так званої первинної (ритуальної) соціалізації. Під терміном "первинна (ритуальна) соціалізація" мається на увазі обрядова діяльність суспільства, пов'язана з народженням дитини, що знайшла своє відображення в так званих обрядах "соціального народження" (перше купання, ім'янаречення, перше обрізання волосся і т.п.) та початковій гендерній соціалізації, і яка була спрямована на включення дитини у свою корпоративну групу як потенційно повноправного її члена.
Розгляд першого етапу соціалізації, пов'язаного з певним комплексом символічних, ритуальних дій, покликаних забезпечити адекватне етнокультурній традиції становлення дитини як повноправного члена своєї спільноти, у цьому дослідженні засновується на системі вікового та статевого символізму. Не менш важливим чинником етнокультурного життя в моделі традиційного суспільства виступає статевий символізм, що реалізується в образах маскулінності/фемінінності, а також у статевій стратифікації, диференціації чоловічих і жіночих ролей, діяльності та статусних позиціях в соціонормативній культурі тощо112.
Початком періоду первинної (ритуальної) соціалізації можна вважати традиційне регламентування запліднення дитини. Подібні уявлення були характерні для різних народів світу. Так, у лао вважалося, що виховання дитини починається ще тоді, коли плід знаходиться у череві матері, і вона повинна про це постійно пам'ятати113.
Дотримання батьками часово-просторових, акціональних, вербальних заборон та обмежень, різного роду прескрипцій під час запліднення та подальшого періоду вагітності мало в уявленнях українців особливе значення для формування повноцінного статусу майбутньої людини, наділення її відповідною долею. Подібні табу, зокрема, були тісно пов'язані з організацією життя селянського суспільства в умовах циркуляції сакрального та буденного часу.
Недотримання заборон на статеві зносини в святкові дні могло призвести до народження дитини-каліки, "виродка" тощо. В українців досить поширеним було вірування про те, що "виродки" народжуються у тому випадку, коли чоловік з дружиною "вчинять гріх" в урочисті свята114.
Про народження неповноцінних дітей як результату порушення темпоральних принципів організації традиційного людського світу писав кореспондент Наукового товариства імені Тараса Шевченка П. Шекерик-Доників, зазначаючи, що у гуцулів: "кожний чоловік та жінка (чи парубок і дівчина), котрі кохаються, якщо розумні, особливо піклуються про те, щоб не запліднити дитину калікою, тому не "совокупляются" на Великі головні річні свята та неділю, а також перед ними й в ніч зі свята на будні. В цей час не можна бути з жінкою, оскільки, якщо буде запліднена дитина, то вона буде калікою як покарання батькам"115. Божою карою батькам за статеві зносини перед святами та Постом могло бути також народження дитини вовкулакою тощо116.
Натомість, інший кореспондент Товариства А. Онищук відзначав, що на Гуцульщині ледачу людину не звинувачували за бездіяльність: причиною її лінощів та чорної меланхолії вважався "недобрий час", в який її запліднила мати117.
Існував цілий комплекс оберегів та заборон, неухильних приписів, пов'язаних з симпатичною магією, що їх мала дотримуватися вагітна жінка (а подекуди також її чоловік) на пренатальному етапі свого життя. Ці матеріали досить добре представлені в численних етнографічних описах про родильну обрядовість українців другої половини XIX - початку XX ст.118. Наприклад, в народі вірили, якщо вагітна жінка маже перед святом хату, то вона замаже очі своїй дитині і вона народиться сліпою; якщо ж чоловік рубає щось на свято, то дитина буде калікою тощо119.
Отже, народна традиція в циклі родильної обрядовості виробила свої конкретні критерії ритуально-санкціонуючого характеру з метою уникнення народження "відміни", "виродка", "каліки" або ж іншої неповноцінної істоти, оскільки це безпосередньо зачіпало інтереси
- Київ+380960830922