РОЗДІЛ 2
ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОФІЛЮ В УКРАЇНІ (КІНЕЦЬ ХІХ - ПОЧАТОК ХХ ст.)
2.1. Соціально-економічні особливості розвитку сільського господарства України в кінці ХІХ на початку ХХ ст.
Історично сформована єдність природнокліматичних умов, великих площ найкращих у світі чорноземів, багатовікової майстерності українських хліборобів, доповнювана сприятливим геостратегічним положенням України, сприяють ефективному розвиткові сільськогосподарського виробництва. Гармонійне поєднання всіх цих чинників свідчить про прихильність природи до землеробської праці нашого народу. Вцілому, агропродовольчу діяльність, гідність і гуманізм якої не викликають жодних сумнівів, слід розглядати як велике історичне призначення українського народу.
Важливий фактор сільськогосподарського виробництва - земля, яка є водночас субстратом усього життяёёёёёсуспільства, а тому аграрний устрій відображає у собі не тільки економічні, але і соціальні відносини і вирізняється великою консервативністю. Устрій сільського господарства не може бути вірно зрозумілим поза проблемами історичного пізнання його походження - звідси витікає необхідність щодо розгляду історії розвитку сільського господарства в Україні [66].
Сільське господарство являє собою досить різнобічну економічну картину. Значна частина сільськогосподарських продуктів вироблялася для особистого вживання і лише частина потрапляла на ринок. Але цей частковий зв'язок сільського господарства з ринком значно вплинув на динаміку його розвитку, і владі, при проведенні економічної політики необхідно було зважити на це.
Остання чверть ХІХ і початок ХХ ст. ознаменувалися переростанням капіталізму "вільної" конкуренції в монополістичний капіталізм, що дістав назву імперіалізм. Поміщицькі та селянські господарства все більше і більше втягувалися у ринкові відносини. Перебудовуючи свої господарства на нову основу, великі землевласники поряд із застосуванням вільнонайманої праці ширше використовували машини. Цьому сприяло невпинне зростання вітчизняної машинобудівної промисловості, що на початок ХХ ст. досягло вже значних розмірів. Застосування машин у сільському господарстві було найпоширенішим на півдні України. Розробка нової на той час сільськогосподарської техніки й удосконалення деяких знарядь праці в Україні безперечно сприяли розвитку продуктивних сил. Крім застосування машин, у поміщицьких та селянських господарствах все ширше почали використовувати різні агротехнічні заходи. Впроваджувалися сівозміни з вирощуванням конюшини, люцерни та інших культур, застосовувалися як органічні, так і мінеральні добрива. Посилювалася спеціалізація в регіонах, наприклад, південні губернії виробляли все більше товарного зерна, особливо пшениці та ячменю, що поступали на внутрішній і зовнішній ринок.
Проте не пшениця була головною товарною культурою в Україні. Цю функцію виконували буряки - основна сировина для виробництва цукру для імперії та великої частини Європи. У всій Європі важко було знайти землі, які краще, ніж українські, задовольняли б потреби широкомасштабного вирощування цукрових буряків, що широко вкоренилося тут до 1840-х років. До "цукрових баронів" належали Терещенки, Симиренки, Ханенки, Бобринські, Потоцькі. Водночас цінною товарною культурою був і тютюн.
Розвиток капіталізму в сільському господарстві Російської імперії і пов'язане з цим формування торгівельних форм землеволодіння в свою чергу привело до підкорення і поступового перетворення і подолання феодально-кріпосних форм у сільському господарстві.
Реформи - це складний та часто суперечливий процес, особливо відчутний у соціальній сфері суспільства, й тому закономірним було неоднозначне ставлення селянства до нових аграрних перетворень. Вони безпосередньо вплинули на докорінні інтереси селян, вимагаючи зміни їхньої психології під час переходу до нового типу господарювання [67].
Причини реформ, як і кожний переломний момент в історії, стали об'єктом гострих наукових суперечок. Існує думка, що вирішальним мотивом у проведенні реформ були економічні чинники [68].
Відкриття чорноморських портів, участь російських землевласників у світовій торгівлі зробили ще очевиднішими недоліки кріпацької праці. Так, продуктивність праці кріпака Російської імперії у 1860 р. дорівнювала продуктивності праці англійського фермера у 1750 р., була дешевшою, але малопродуктивною, не виправдовувала себе економічно. Крім того, багато землевласників через безгосподарність та велику конкуренцію стали боржниками і були неспроможними забезпечити своїх селян життєво необхідними товарами. Внаслідок цього чисельність кріпаків зменшувалась. Якщо в 1811 р. з усіх селян імперії близько 58% були кріпаками, то у 1860 р. їх залишилось 44%.
Інші вважають, що до реформи призвело насамперед прагнення модернізувати царську армію, подолати помітне відставання Росії від Заходу. Деякі вбачають у здійсненні реформи особливу роль інтелігенції, котра в своїх працях піддавала кріпацтво нищівній критиці. Колишні радянські історики наполягали на тому, що масові селянські заворушення створили "революційну ситуацію" і, побоюючись її, цар та дворяни змушені були піти на поступки. Проте всі вони сходяться на єдиній думці: нищівна поразка Росії у Кримській війні викликала шок у царату, вона стала вирішальним поштовхом на шляху до реформування [69].
Так, весною 1856 р. імператор Олександр ІІ, приймаючи представників дворянства, вперше заявив про необхідність проведення селянської реформи. Він висловив думку, що кріпацтво слід скасовувати поступово, але це треба зробити неминуче, бо краще скасувати кріпацтво зверху, ніж очікувати того небезпечного дня, коли воно почне скасовуватися знизу. Тому він запропонував дворянам добре поміркувати над способом проведення реформи.
Підготовка до реформи почалася з кінця 1856 р. зі створення спочатку таємного комітету, котрий мав на меті з'ясувати можливості поступового реформування без різких поворотів, за
- Київ+380960830922