РОЗДІЛ 2
ЕФЕКТИВНІСТЬ УПРАВЛІННЯ МЕХАНІЗМОМ КРЕДИТУВАННЯ ДОВГОСТРОКОВИХ ПРОГРАМ РОЗВИТКУ
ВІТЧИЗНЯНОЇ ЕКОНОМІКИ
2.1. Довгострокові програми розвитку промисловості
та їх фінансово-кредитне забезпечення в умовах трансформації вітчизняної економіки
Потужний військово-промисловий комплекс, зосереджений на території України, в умовах перехідної економіки поступово зазнав краху. Втрата економічних зв'язків, інфляційні процеси та внутрішньовиробничі чинники, такі як морально і фізично застаріле обладнання, відстала технологія, у значному обсязі низькоконкурентна, матеріало- та трудомістка продукція, - усе це сприяло різкому спадові промислового виробництва. Очевидно, це був неминучий процес, наслідок не доцільної соціально-економічної політики радянського періоду. Згідно зі статистичними даними, темпи зростання обсягів промислової продукції з року в рік зменшувались і були найнижчими 1994 року (72,7%)
[13, с. 52]. Лише 1999 року спад виробництва призупинився, та за період кризи (1990-1999 рр.) обсяги промислової продукції скоротилися на 48,9% [143].
Промисловість України виступає вагомим чинником економічного піднесення. Так, 2003 року темпи зростання промислового виробництва порівняно з 2002-м збільшилися удвічі й становили 115,8% [13, с. 56]. Особливо значних результатів досягнуто в машинобудуванні (зростання виробництва 2003 року порівняно з 2002-м - 35,8%), що було досягнуто за рахунок високих темпів зростання виробництва транспортного устаткування (162,1%), у тому числі автомобільного (119,2%) та залізничного (172,2%) [13, с. 6].
Відповідно до статистичних даних, за 2003 рік зросли на 20% обсяги виробництва в харчовій промисловості з переробки сільськогосподарської продукції [13, с. 6], а в хімічній та нафтохімічній промисловості обсяги виробництва 2003 року порівняно з 2002-м зросли на 16,8% [13, с. 7].
Такі підсумки діяльності промислових підприємств свідчать про початок позитивних змін у виробничому секторі економіки, що дуже важливо для подальшого зростання соціально-економічного потенціалу країни.
Поряд з цим негативним фактором функціонування підприємств залишається їх збитковість. Так, за загального позитивного результату фінансової діяльності, за підсумками 2003 року, 41,0% підприємств були збитковими [13, с. 57]. За даними Державного комітету статистики України, фінансові результати підприємств та організацій України за січень - лютий 2004 року показують, що частка підприємств, які зазнали збитку, становила 38,0%. Серед промислових підприємств 43,6% у той же період були збитковими, причому за окремими видами діяльності (харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів, легка промисловість, машинобудування - частка збиткових підприємств, відповідно, 45,3%; 38,1%; 44,8%) спостерігався від'ємний результат - збиток [226].
Для створення ефективного, дієвого промислового комплексу, спроможного забезпечувати вирішення основних завдань соціально-економічного розвитку України, формувати позитивний її імідж на світовому ринку в умовах глобалізації необхідна активна державницька промислова політика, інструментами якої виступає низка загальнодержавних програмних документів, що розробляються і впроваджуються органами державного управління. На даний момент Постановою № 1174 Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 р. схвалено Державну програму розвитку промисловості на 2003-2011 роки, що базується на Концепції державної промислової політики, схваленій Указом № 102 Президента України від 12 лютого 2003 р., посланнях Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки", "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році" та Програмі діяльності Кабінету Міністрів України.
Програмою [29] визначено мету, етапи та напрями розвитку промисловості, комплекс заходів і завдань розвитку основних секторів промисловості, їх ефективність, механізм управління та контролю за ходом виконання Програми, а також заходи щодо реалізації Державної програми розвитку промисловості на 2003-2011 роки. Важливим є визначення у Програмі "пріоритетних виробництв", які "можуть сприяти досить швидкому підвищенню рівня промислово-технологічної переробки та посиленню конкурентоспроможності продукції" [29]. Зазначимо, що ці "пріоритетні виробництва" зосереджені в машинобудуванні, металургійній, хімічній і нафтохімічній, деревообробній промисловості, промисловості будівельних матеріалів, легкій та харчовій промисловості. Також, на наш погляд, до пріоритетних виробництв слід віднести і видобування енергетичних матеріалів, хоча підприємства цього сектора зазнають збитків (за січень - лютий 2004 року 57,4% підприємств були збитковими), але їх продукція має стратегічне значення і сприяє розвиткові інших сфер [43, с. 224].
Розроблення і впровадження Державної програми розвитку промисловості на 2003-2011 роки - це позитивний крок. Вона відображає ґрунтовний підхід до розв'язання ключових проблем промислового виробництва. Проте для успішного її втілення в життя необхідна участь усього промислового сектора. Це може бути забезпечено шляхом упровадження реальних комплексних довгострокових програм щодо розвитку всіх галузей промислового сектора, особливо пріоритетних, з метою створення належної атмосфери їх функціонування, а також активного впровадження довгострокового програмування діяльності промислових підприємств. Довгострокові програми підприємств повинні відображати комплекс взаємоузгоджених заходів щодо досягнення стратегічних цілей у довготерміновому періоді.
У реалізацію промислової політики повинні активно включатися суб'єкти господарської діяльності. В умовах, коли понад 80% підприємств становлять підприємства недержавної форми власності [29], впливати на їх розвиток доцільно лише методами ринкового спрямування, адже державні органи влади можуть лише впливати на діяльність державних підприємств.
Так, на нашу думку, розвитком