РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ МОДЕЛЮВАННЯ І ПРОГНОЗУВАННЯ ВЗАЄМОПОВ’ЯЗАНИХ ПОКАЗНИКІВ
ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
2.1. Проблеми прогнозування валового внутрішнього продукту і продукції
промисловості
Основною проблемою, з якою зустрічаються дослідники при формуванні методики
одержання прогнозів економічного розвитку України, є різна динаміка
досліджуваних показників. Економічні ознаки більш високого рівня агрегування,
такі як валовий внутрішній продукт (ВВП), продукція промисловості, інвестиції в
основний капітал, галузеві показники в масштабі країни мають в основному плавну
еволюторну тенденцію. Тоді як показники економічної діяльності підприємств,
деякі показники регіонального та соціального розвитку мають яскраво виражену
стрибкоподібну тенденцію.
Головним завданням даної дисертаційної роботи є розробка концептуального
підходу до здійснення прогнозів двох взаємопов’язаних соціально-економічних
показників незалежно від рівня їхнього агрегування. Для рішення поставленого
завдання ми розглядали три можливих варіанти розвитку:
Обидва показники мають плавну еволюторну тенденцію.
Динаміка показників різна.
Обидва показники розвиваються стрибкоподібно.
У першому випадку підхід, який пропонується розглядався на прикладі аналізу
динаміки і здійснення прогнозів таких найважливіших макроекономічних
показників, характеризуючих розвиток України, як валовий внутрішній продукт і
продукція промисловості.
Більшість джерел, які пропонують різні прогнози економічного розвитку України,
підкреслюють істотний вплив динаміки промислового виробництва на ріст ВВП.
Директор у справах досліджень Агентства соціального проектування В. В. Юрчишин
зазначив «...у попередні роки визначальною (з точки зору формування динаміки
ВВП) була промисловість - як падіння ВВП в 1993-1995 рр. на 15-23% у багатьох
аспектах було спричинене стрімким падінням у промисловості, так само і
економічне зростання останніх років вагомим чинником має випереджаюче зростання
промисловості» [167,с. 62].
Промислове виробництво розглядається як найбільш динамічний показник, який
істотно впливає на ріст ВВП, у роботі акад. НАН України директора Інституту
економічного прогнозування Геєця В. М. [33, с.12].
За існуючими оцінками, в розрахунку на душу населення природно-ресурсний
потенціал України в 1,5-2 рази перевищує ресурсний потенціал США, в 4 рази -
Німеччини, в 12-15 разів - Японії [189], але у всіх відношеннях уступає цим і
багатьом іншим країнам за рівнем капіталізації економіки. За геополітичним
масштабом, економічним, технологічним, оборонним й науковим потенціалом Україну
можна порівнювати з багатьма розвинутими країнами світу. Україна - єдина після
Росії країна на пострадянському просторі, яка має всі галузі, властиві сучасній
за європейськими масштабами державі.
Як свідчить історія, багатими є промислово розвинуті країни, більшість із яких
не мають значних природних ресурсів, а бідними - країни зі значними природними
ресурсами, тому стратегія, орієнтована на формування України як сировинного
придатка розвинутого світу, яка створилась за останні роки, неприпустима.
«Маючи значне за обсягом та рівнем розвитку національне багатство, Україна
навіть у сучасних, не дуже сприятливих у багатьох відношеннях умовах як
внутрішнього, так і зовнішнього характеру, має всі шанси на розвиток економіки
на засадах моделі і політики, яка дозволить досягти успіху в стратегічному
відношенні» [51, с.120]. Про це свідчить історична ретроспектива розвитку
України в 1901-2000 рр. (мал.2.1.1) [80, с.68] .
За цим даними, в 1901-1990 рр. ВВП України виріс в 14 разів, що трохи перевищує
темпи приросту світового ВВП. Зокрема, особливо в 1938-1990 рр. був досягнутий
випереджальний розвиток у порівнянні з темпами розвитку світового ВВП, у тому
числі США.
Рис. 2.1.1 Зміна світового ВВП і окремих країн за 100 років ХХ сторіччя
Разом з тим, останні 50 років ХХ сторіччя визначилися постійним зниженням
темпів економічного росту, а в останні 10 років цього ж сторіччя вони були в
3,5 рази нижчі, ніж у період 1951-1960 років. Основна причина тут не тільки в
тому, що важливу роль зіграв досягнутий рівень розвитку, але і в тому, що діюча
в той період модель економіки орієнтувалася на випереджальний ріст, насамперед,
важкої промисловості і нарощування капіталовкладень у цю сферу разом зі значною
роллю ВПК.
Сфера задоволення кінцевих потреб, у першу чергу населення, постійно відставала
від того рівня, який був характерний для розвинутих країн, що змушувало робити
висновки про низьку ефективність існуючої економічної системи та відсутність
зацікавленості у високопродуктивній роботі у працюючого населення. Останні 10
років ХХ сторіччя і минулі декілька років ХХ століття є періодом
трансформаційних процесів у економіці України. Як указує завідувач відділу
моделювання і короткострокового прогнозування Інституту економічного
прогнозування НАН України Крючкова І. В., «трансформаційні процеси в економіці
України відбувалися на тлі глибокої та довготривалої кризи, що мала структурний
характер, зумовлений не лише об'єктивними чинниками (розрив господарських
зв'язків, різке подорожчання енергоносіїв, зближення внутрішніх та міжнародних
цін тощо), алі й низкою хибних дій урядів, які часто змінювалися.» [80, с.
66].
Найбільш істотні макроструктурні зрушення відбулися за період 1991-1996 рр., на
який випало більше 96 % від загальної глибини кризового падіння. Значні
деформації в доходах інституціональних секторів економіки характеризувалися
наступними змінами:
скорочення реальних наявних доходів домогосподарств на 61,4 % та їхньої частини
у валовому доході з 64,8 % до 54,3 %, з відповідним скороченням споживч
- Київ+380960830922