РОЗДІЛ 2
ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ І-ІІ РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ
2.1. Організаційні та педагогічні умови оволодіння студентами виховною діяльністю в умовах коледжу
У процесі теоретичного дослідження проблеми виховної діяльності в умовах коледжу ми висунули гіпотезу, що виховний процес у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації більш ефективний, якщо комплекс організаційно-педагогічних умов успішності цього процесу реалізується з урахуванням результатів рівня оволодіння студентами нормами виховної діяльності і забезпечуються такими умовами:
- обгрунтування мотивації виховної діяльності студентів;
- управління процесом самовиховання студентів;
- розвиток рефлексивної позиції студентів.
Метою виховної діяльності є формування особистості студента, готової до виконання соціальних ролей, передбачених професійною діяльністю, а це можливо за умови активної участі у такій діяльності.
Центром виховної системи повинна стати особистість з урахуванням її призначення в житті - соціальних ролей. Розвиток особистості - це її стано-влення, що відбувається як динамічне освоєння системи соціальних ролей у таких сферах життєдіяльності: сім'я, трудовий колектив, суспільство, світ із його зовнішніми та внутрішніми, керованими й некерованими соціальними й природними чинниками. Рівень розвитку особистості залежить від її активності.
В експериментальній роботі була використана модель оволодіння студентами коледжу виховною діяльністю (рис 2.1). Мета виховної діяльності - формування особистості студента, готової до виконання соціальних ролей, передбачених професійною діяльністю.
Рис. 2.1. Модель оволодіння студентами виховною діяльністю в ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації
У роботах В.Г. Ананьєва [10], Л.С. Виготського [67], С.Д. Смірнова [231] та багатьох інших авторів у загальному вигляді виділені основні ознаки людської активності: усвідомленість, цілеспрямованість, наочність, її перетворюючий характер і цінність, зміст для людини і оточуючих. Навіть розґлядаючи "чисто практичну діяльність", ми не можемо абстрагуватися від явищ, пов'язаних з особовою саморегуляцією, з формуванням і розвитком специфічної здатності людини бути суб'єктом своєї життєдіяльності, що і забезпечить їй можливість стати вільним і свідомим суб'єктом власної активності.
Розвиток засобів ситуативної діяльності можливий під час реалізації особистісно зорієнтованого і дієвого підходів до організації гуманістичних взаємозв'язків, завдяки яким студенти здатні усвідомити себе як особистість і побачити особистість в інших. У літературі [67, 84, 167, 267] принципи, що лежать в основі реалізації педагогічних умов:
І. Принцип природовідповідності забезпечує спрямування виховного процесу на розвиток самовиховання, самоосвіту і побудову виховних відносин відповідно до вікових та індивідуальних особливостей студентів.
II. Принцип гуманізації виховних відносин може бути розглянутий як принцип соціального захисту і передбачає побудову виховних відносин на основі повного визнання громадянських прав вихованця і поваги до нього; з опорою на домінанту особистості студента та її розвиток; комфортність виховних відносин.
III. Принцип цілісності виховного процесу означає досягнення єдності та завершеності усіх компонентів і чинників як умов, що забезпечують його ефективність.
IV. Принцип демократизації полягає у наданні учасникам виховного процесу певної свободи для саморозвитку, саморегуляції, самовизначення.
V. Принцип єдності і несуперечності дій навчального закладу і способу життя студента спрямований на організацію комплексного виховного процесу, ліквідацію суперечностей у всіх сферах життєдіяльності студента.
З урахуванням цих принципів ми визначили напрями виховного процесу.
Зрозуміло, що традиційні заходи виховання стають у нових умовах неефективними: вони не знаходять відгуку в душі, в свідомості молодої людини.
Новий потенціал виховання полягає не в поодиноких заходах, а в планомірному, щоденному впливі на формування особистості вихованця як носія продуктивної соціальної активності. Формування особистості доцільно здійснювати у єдності усіх його компонентів, як цілісність, завжди і скрізь, де тільки можливо, в будь-якій предметній діяльності.
Людина повинна виявляти свою вихованість на будь-якому кроці своєї життєдіяльності. Виховання повинно здійснюватись як стимулювання прояву вихованця, в кожному, пов'язаному з реалізацією поставленої мети, кроці життєдіяльності.
У процесі реалізації педагогічних умов ми спиралися на низку фундаментальних робіт вітчизняних та зарубіжних педагогів і психологів, зокрема, Ю.К. Бабанського [17; 19], Г.О. Балла [21], І.Д. Беха [31], І.А. Зязюна [94; 97], Г.С. Костюка [121], О.М. Лєонтьєва [131], А. Маслоу [160], Н.Г. Ничкало [190], М.М. Таланчука [245], Ю.О. Миславського [164] та ін.
У дослідженнях вчених особлива увага надавалась розвитку особистості, розвитку "Я". Комунікативний аспект в розвитку особистості був пріоритетним. Виховання розглядається як процес розширення можливостей розвитку особистості, що забезпечує компетентність особистісного вибору життєвого шляху. Головна мета - виховання людини, що відповідає за свої дії. Виховання, нарешті, виступає як включення людини в життя суспільства, її соціалізацію.
У зв'язку з цим запропонований нами комплекс прийомів організації виховної діяльності визначається такими педагогічними умовами:
- актуалізація мотивації виховної діяльності;
- управління процесом самовиховання студентів;
- розвиток рефлексивної позиції студентів.
Комплекс прийомів, що забезпечує реалізацію умов ефективності організації виховної діяльності, носить дійовий характер, студент є суб'єктом виховання, в результаті