Англомовний комерційний контракт: лінгвопрагматичний та лінгвокогнітивний аспекти

РОЗДІЛ 2
Лінгвокогнітивні параметри текстотипу
“КОМЕРЦІЙНИЙ КОНТРАКТ”
2.1. Антропоцентричні витоки текстотипу “комерційний контракт”
2.1.1. Адресантно-адресатна конфігурація комерційного кон­тракту. Оскільки
орієнтири дискурсу, на реляційному рівні якого домінує текст, включають
адресанта та адресата [Потапенко 2004, с. 70], прагмасеман­тичний аспект
дослідження передбачає розгляд фактору адресата і фактору автора. Р. Мілруд
підкреслює, що соціальний дискурс несе відбиток комуніка­тивних конвенцій,
стереотипів і соціальних норм поведінки певної лінгвокуль­турної спільноти
[Millrood 2002, c. 61]. Дискурс ДК не є винятком із цієї систе­ми, оскільки
інструментом соціальної взаємодії комунікантів, залучених до ру­ху від усного
дискурсу переговорів до власне контракту, виступає англійська мова, яка не
завжди є рідною для тих, хто є учасником ділового спілкування.
Між тим як міжнародні контакти набувають все більшого пожвавлення, постійно
зростає кількість комунікантів, залучених до англомовного універ­суму, де
англійська відіграє роль не рідної мови, а використовується як lingua franca.
Дослідники поділяють тих, хто використовує англійську мову, на три умовні
групи: ті, хто вивчав її як рідну; ті, хто оволодів нею в білінгвальному
середовищі; ті, хто нею користується з практичною метою (адміністративною,
професійною, освітньою тощо) [www.encarta.msn.com/eng/]. За статистикою кожна
сьома людина у світі належить до однієї із зазначених груп, кожна п’ята
розмовляє англійською, 85% світової кореспонденції написано англійською, 90%
всієї електронної інформації зберігається саме на ній [Hasman 2000, c. 14].
Ці дані наштовхують на думку, що крім власне носіїв англійської мови до процесу
ДК залучені фахівці, які використовують її в силу професійної необ­хідності.
Отже, і в економічній сфері діяльності, що здійснюється англійською мовою,
можна виділити три основних кола комунікантів:
1) англомовні комуніканти – власне носії англійської мови;
2) іншомовні комуніканти – ті, для кого англійська мова не є рідною;
3) змішане коло комунікантів (виділяється при інтеракціях між пред­ставниками
перших двох груп, коли у спілкуванні бере участь носій англійсь­кої мови та
іншомовний комунікант).
Найбільш релевантною з точки зору цього дослідження є диференціація
дискурсивної спільноти учасників ДК на носіїв та користувачів англійської мови.
Відповідно до наведеної класифікації предметом нашого інтересу стали контракти,
укладені між англомовними комунікантами та носіями і користува­чами англійської
мови, де остання редакція тексту належить носіям англійсь­кої мови (Додаток
В).
Внаслідок того, що ділові тексти завжди передбачають визнаного / невиз­наного,
реального / потенційного, особистого / колективного адресата, ваго­мою рисою
економічних угод є адресованість. Специфіка авторства КК поля­гає в тому, що
тексти таких угод є адресованими покупцю та продавцю – тим сторонам, які брали
участь в УДД переговорів і мають чітке уявлення про референт контракту.
У тексті КК, що є адресованим самому собі, зникає необхідність презента­ції
діючих осіб, а будь-який об’єкт, про який відомо автору, є відомим й адре­сату
[Шмелев 2004, с. 246]. Власне тому сторони та предмет угоди позначаю­ться лише
на початку контракту, а співприсутність адресата уможливлює ви­користання
референційних показників contract parties, Buyer, Seller без про­тиставлення
ступеня інформованості учасників комунікації. У такому випадку ці показники
забезпечують у діловому дискурсі ефект співприсутності, автоад­ресованості,
призначеності обмеженому колові читачів [Шмелев 2004, с. 252]. У такий спосіб
автор вступає у два ряди соціодискурсивних відношень – з об’єктами, що
описуються, та з адресатом [Полюжин 2002, с. 11]. При цьому КК відображає
інтереси не лише керівництва, а й цілого підприємства, компа­нії, організації.
У створенні КК беруть участь декілька авторів (референти, менеджери, юристи) як
з боку автора, так і з боку адресата. В англомовному тексті вони позначаються
як contract parties. Сторони КК є співавторами тексту, по черзі виступаючи то
як реципієнт, то як експедієнт. Почергова зміна ролей автор Ы адресат отримує в
тексті КК чітке експліцитне втілення, оскільки викликана необхідністю точно
зазначити, якої саме сторони стосується повідомлення.
Оскільки КК вважається дійсним, якщо його уклали директори або юри­дично
уповноважені представники вищого керівництва, його адресат не є одноосібним.
Зважаючи на те, що автор та адресат КК є завжди колективним, що, у свою чергу,
змінює комунікативний ранг за схемою “Суб’єкт – об’єкт – периферія – за кадром”
[Падучева 1998, с. 25], цілком природним буде їх по­значення як ко-автор і
ко-адресат.
Ко-автора КК, як правило, представляють дві фігури: 1) референт / менед­жер /
юрист, тобто власне автор тексту (він завжди залишається анонімним в
остаточному варіанті офіційно-ділового документу, під яким стоять підписи
уповноважених); 2) особа, уповноважена ввести в дію цей документ і взяти
відповідальність за його реалізацію (голова або представник керівництва, якому
офіційно делеговано авторство) – див. додаток В.
Та сторона (the party), що отримує товари чи послуги за контрактом,
по­значається як Client, Customer (замовник), Receiver (одержувач),
Leaseholder, Lessee (орендар), Licensee (ліцензіат), Buyer (покупець). Учасник
угоди (the party to a deal), що постачає товари або надає послуги, номінується
як Perfor­mer (виконувач), Developer (розробник), Lessor (орендодавець),
Licensor (лі­цензіар), Agent, Dealer (посередник), Seller (продавець). У рамках
одного й того ж тексту синонімічні назви сторін ніколи не вико