РОЗДІЛ 2
УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ В НОВОМУ ГЕОПОЛІТИЧНОМУ ПРОСТОРІ
2.1. Історичні передумови становлення нової моделі міждержавних відносин
Формування українсько-польських відносини нового типу як незалежних держав
стало можливим завдяки докорінним змінам у Європі наприкінці XX ст. Розпад
Радянського Союзу, поява незалежної України на геополітичному просторі нової
Європи, падіння комуністичної системи в Польщі, демократизація та розбудова
незалежних держав на початку 90-х рр. XX ст., геополітичне розташування,
територіальна близькість, традиційні тісні економічні зв'язки та взаємний
інтерес створили сприятливі передумови для формування нової моделі
українсько-польських стосунків. Традиційні відносини між Україною та
Республікою Польща набули якісно нового виміру. За роки незалежності України
вони переросли в тісне політичне, економічне, наукове й культурне
співробітництво й характеризуються як стратегічні.
Стратегія двостороннього співробітництва будь-яких держав-партнерів будується
відповідно до системи світових координат, відносини України та Польщі в цьому
плані теж не є винятком. Тому розглядати особливості процесу становлення
стосунків України та Польщі наприкінці ХХ ст. – на початку XXI ст. у відриві
від глобальних процесів в Європі та світі, на нашу думку, неможливо, оскільки
обидві держави є невід'ємними складовими європейського геополітичного простору
та повноцінними суб'єктами міжнародної політики. Отже, для виявлення історичних
передумов становлення українсько-польських відносин необхідне розуміння нової
геополітичної ситуації, що утворилася в Європі в кінці 80-х – початку 90-х рр.
минулого століття, внаслідок чого фактично і стало можливим формування нової
моделі українсько-польських стосунків. У цьому контексті стисло проаналізуємо
перебіг подій в Європі, а відтак і у світі після Другої світової війни і до
початку 90-х рр. XX ст.
Наприкінці 40-х рр. XX ст. Європа і світ виявилися поділеними на два табори,
які керувалися кардинально протилежними ідеологіями, їх змагання та боротьба
перетворилися на суперництво за вплив у світі, гонку озброєнь і конфронтацію у
глобальному масштабі. Радянське керівництво на чолі з Й. Ста-ліним здобуло
значний політичний вплив у Центрально-Східній Європі й Азії і прагнуло
використати комуністичний рух в європейських країнах і національно-визвольні
рухи колоніальних народів для подальшого поширення комуністичної ідеології та
встановлення світової гегемонії. Спроби поширення радянської гегемонії
зіткнулися з опором керівників західних країн, які були проти поширення
тоталітарної системи. У квітні 1949 р. держави Західної Європи разом із США і
Канадою утворили воєнно-політичний блок Північноатлантичний союз (НАТО), метою
якого було визначено захист від агресії з боку будь-яких інших держав,
насамперед СРСР. У 1955 р. Радянський Союз ініціював створення оборонного блоку
– Організації Варшавського договору (ОВД) [28, с. 544]. Протистояння двох
таборів поклало початок періоду відносин, який отримав назву "холодної війни".
Міжнародна система безпеки у цей час спиралася на рівновагу сил між СРСР і США
та на поділ Європи, внаслідок якого Польща і Україна опинилися у сфері впливу
Москви.
Будь-які офіційні контакти, які були між нашими державами в цей час,
відбувалися за посередництвом та під контролем Москви. Залежність урядів Польщі
та України від центру в Москві змушувала узгоджувати зовнішню політику, і,
відповідно, суверенність була дуже обмежена, а з деяких питань зводилась
практично до нуля. На початку 80-х рр. XX століття дедалі очевидніше ставало
неможливим збереження без істотних змін існуючих в СРСР та країнах радянського
блоку порядків, що висувало на перший план необхідність реформ у всіх сферах
суспільного життя. У 1985 р. ЦК КПРС очолив М. Горбачов, з його приходом до
влади було розпочато реформи з метою модернізації економіки і політичної
системи. Вони проходили під гаслом перебудови і гласності, передбачали
лібералізацію внутрішньої політики, запровадження елементів ринкової економіки,
припинення "холодної війни". Проте наслідком цих перетворень став крах
марксистсько-ленінської ідеології, виникнення потужних відцентрових сил у СРСР
і антикомуністичних тенденцій у соціалістичному таборі.
Ще до початку "перебудови" в Радянському Союзі у Польщі відбуваються масові
робітничі протести, викликані соціально-політичною та економічною кризою. У
країні створюється нова політична ситуація, утворюється потужний опозиційний
рух. У вересні 1980 р. представниками страйкових комітетів Польської Народної
Республіки (ПНР) було схвалено утворити єдину для всієї країни організацію –
Незалежну самоврядну професійну спілку "Солідарність". Це було об'єднання
автономних організацій окремих районів. Координуючим органом спілки стала
загальнопольська Крайова узгоджувальна комісія, головою якої було обрано
активного учасника страйків 1970 р. електрика Гданської сточні ім. Леніна Леха
Валенсу. 24 жовтня 1980 р. Варшавський суд зареєстрував "Солідарність".
Авторитетними діячами спілки були Збігнев Буяк, Адам Міхник, Януш Онишкевич та
ін. Провідними експертами виступали Броніслав Геремек, Яцек Куронь, Тадеуш
Мазовецький [28, с. 618].
"Солідарність" з самого початку була переважно суспільно-політичним, а не
профспілковим рухом і у вересні 1981 р. оголосила свою програму. Вона
передбачала, що Польща, залишаючись членом прорадянського військово-політичного
блоку, одночасно повинна прагнути до внутрішніх перетворень
суспільно-політичного ладу: політичного плюралізму, громадянських прав і
свобод, проведення еконо
- Київ+380960830922