РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА, ЩО РЕГУЛЮВАЛО ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ У КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ
ЄВРОПИ (КІНЕЦЬ ХVІІІ-ХІХ СТОЛІТТЯ)
2.1. Виникнення трудового договору, регулювання оплати праці і становлення
законодавства стосовно об’єднань робітників та страйкового руху
Перші буржуазні закони, що регулювали трудові відносини, історично були
продовженням норм феодального права. Так, наприклад в Англії,після буржуазної
революції ХVІІ століття у праві збереглася значна частина юридичних інститутів
феодального походження, але з часом вони наповнилися новим змістом. Характерною
особливістю буржуазної революції в Англії є компроміс між буржуазією і джентрі
– новим дворянством, яке сформувалося в ХV – ХVІ століттях із середнього та
дрібного дворянства, буржуазії та заможних селян. Після революції в Англії
виникла конституційна монархія і збереглася низка феодальних установ –
королівська влада, обмежена парламентом та конституційними положеннями; палата
лордів; суд королівської лави тощо [71, c. 11]. Сама англійська буржуазія
виступала не проти старого права, яке ще у ХVІІ-ХVІІІ століттях призвичаїлося
до інтересів капіталістичного розвитку, а лише проти деяких аспектів
абсолютизму. В цьому і полягають відмінності Англії від інших країн.
У Франції революція кінця ХVІІІ століття докорінним чином перебудувала весь
державний апарат. Тут перехід до нового ладу відбувся протягом лічених років та
супроводжувався значними суспільними катаклізмами. Особливістю французької
системи, на відміну від англійської, стало категоричне знищення усіх
попередніх, дореволюційних правових норм і заміна їх новим законодавством,
побудованим на буржуазних засадах.
Внаслідок наполеонівських війн знищення залишків феодальної системи відбулося і
в інших країнах континентальної Європи. Буржуазні принципи утвердилися у ХІХ
столітті в Німеччині, Італії та інших європейських країнах.
Проте зародження правового регулювання трудових відносин сталося в Англії.
Відмежування і очищення земель від селян в Англії спричинили швидкий розвиток
сукняного виробництва. Селяни, зігнані з насиджених місць, ставали вільними
продавцями робочої сили [44, c. 30]. Норми феодального права встановлювали
суворі правила дисципліни праці. Було видано цілу низку законів, якими
заборонялося бурлакування, встановлювалися розміри максимальної оплати праці.
Актом Генріха VІІІ від 1530 року працездатні особи, що не бажали працювати,
каралися фізичними покараннями та ув'язненням. Актом Едуарда VІ від 1547 року
будь-яка особа, яка ухилялася від праці, віддавалася на роботу тому, хто
повідомляв про неї.
Такі ж акти видавалися й у Франції. Так, ордонанс Людовика ХVІ від 1777 року
приписував відправляти на каторжні роботи кожну здорову людину у віці від 16 до
60 років, якщо вона не має засобів для існування або певної кваліфікації.
Ще в надрах феодалізму почалося регулювання заробітної плати. Характерним у
цьому відношенні є Робітничий статут Едуарда ІІІ від 1349 року в Англії та
ордонанс французького короля Іоанна від 1350 р., якими було встановлено
максимум заробітної плати. Англійським законом стосовно ремісників, робітників
та учнів від 1562 року було передбачено десятиденне ув'язнення тому, хто видав
зарплату вище встановленого максимуму і тритижневе ув'язнення тому, хто її
отримав [34, c. 106].
Уже у 1725 р. в Англії був прийнятий закон, який забороняв видавати працівникам
заробіток не грошима, а виробленим товаром [109, c. 17].
У мануфактурний період розвитку англійський капіталізм настільки зміцнів, що
відпала потреба в регулюванні заробітної плати. Хоча ще в 1799 році англійський
парламент підтвердив, що заробітна плата гірників Шотландії має регулюватися
законом Єлизавети від 1562 року.
Частково це можна пояснити особливістю функціонування англійських мануфактур.
Працівники ще з часів Єлизавети повинні були проходити 7-річний термін
учнівства, протягом якого вони жили разом зі своїм майстром, харчувалися за
його рахунок. Власники мануфактур не продавали особисто свій товар, а звозили
його на спеціальні централізовані склади. Власник складу брав на себе
відповідальність не тільки зберігати товар, а й продати його за найвигіднішою
ціною, що призводило до нерегулярності грошових надходжень мануфактурникам
[109, c. 17-20]. Зрозуміло, що за такої системи наймані працівники не зазнавали
злиднів, адже вони все одно жили разом із власником мануфактури, харчувалися за
його рахунок, а звільнення їм не загрожувало роками. Вони, так само як і
власники, були зацікавлені чекати найвищої ціни за вироблений ними товар.
Ця ситуація докорінно змінилася на початку ХІХ ст. По-перше, після закінчення
війн із Наполеоном в Англії звільнилася численна кількість робочих рук, в першу
чергу за рахунок відставних солдат. Вони не могли дозволити собі 7-річний
термін учнівства із символічною платою та проживанням разом із мануфактурником,
оскільки вже повинні були утримувати власні родини. По-друге, у промисловості
поширювалася механізація праці, що призвело до підвищення якості продукції,
швидкості виробництва та зменшення зусиль. Це викликало не тільки скорочення
фактичної кількості робочих місць, але й використання жіночої та дитячої праці.
Використання машин уже не потребувало особливих навичок, які повинні були
опановуватися роками.
Як наслідок, на вимогу обох сторін — і працівників, і власників підприємств —
закон про 7-річне учнівство був скасований у 1809 р. для суконщиків, а в 1814
р.— для всіх інших виробництв [109, c. 21].
Наслідком цього стало значне погіршення становища працівників, адже тепер вони
наймалися лише на короткий термін і у разі мінімальної загрози спаду
виробництва чи економічної кризи мас
- Київ+380960830922