РОЗДІЛ 2
УМОВИ, МАТЕРІАЛ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Грунтово-кліматичні умови проведення досліджень
Дослідження згідно теми дисертаційної роботи здійснювали у двох
еколого-географічних зонах: Лісостеп та Степ України. В умовах Лісостепу
колекційний матеріал вивчали у Буковинському інституті АПВ (м. Чернівці),
досліди в умовах Степу закладали на дослідних полях Селекційно-генетичного
інституту (м. Одеса).
Грунтово-кліматичні умови вирощування в цих двох зонах суттєво відрізняються.
Якщо в зоні Чернівецької області лімітуючим фактором для вирощування сої є
більша тривалість світлового періоду та недостатня сума активних температур, то
в умовах Одеської області такими факторами є високий температурний режим та
недостатнє забезпечення вологою.
Для характеристистики вологозабезпеченості рослин сої нами були обчислені по
гідротермічні коефіцієнти для кожного місяця вегетаційного періоду в обох
регіонах вирощування (рис. 2.1 та 2.2). Гідротермічний коефіцієнт є одним з
основних показників, що характеризує вологозабезпеченість певної місцевості.
Він визначається відношенням надходження вологи (сума атмосферних опадів і
конденсації) до її можливої витрати (випаровування) за певний період. Вважають,
що величина випаровування співпадає з сумою ефективних температур повітря (вище
100С), зменшеною в 10 разів. Тому відношення суми атмосферних опадів до суми
температур, розділене на 10, характеризує вологозабезпеченість того чи іншого
району і називається гідротермічним коефіцієнтом (ГТК).
Відомо, що при ГТК більше 1 вологозабезпеченість є досить хорошою, при 0,8-1 –
середньою, при 0,7-0,8 – недостатньою, а при значенні менше 0,7 – гостро
недостатньою, яка вказує на посуху.
Рис.2.1 Гідротермічні коефіцієнти, як показники вологозабезпеченості сої в
період вегетації в умовах південно-західної частини Лісостепу України в
2001-2003рр
Рис.2.2 Гідротермічні коефіцієнти, як показники вологозабезпеченості сої в
період вегетації в умовах Степу України в 2001-2003 рр.
Грунтово-кліматичні умови Чернівецької області. За природними умовами –
рельєфом, кліматом, рослинністю і ґрунтами Чернівецька область ділиться на три
природно-географічні зони: лісостепову, яка займає Прут-Дністровське міжріччя;
передгірну, розміщену між Карпатами і річкою Прут і гірську, яку займають
Буковинські Карпати.
У лісостепову зону, де проводили дослідження, входять Кіцманський (крім
передгірної частини), Заставнівський, Кельменецький і Сокирянський райони, а
також північно-східна частина Сторожинецького й Глибоцького районів.
Ця зона є самою теплою з сумою активних температур 2600-3700о С, тривалість
вегетаційного періоду досягає 165 днів. Період з середньодобовою температурою
вище 15оС триває в середньому 115 днів.
Середня багаторічна дата останнього весняного приморозку приходиться на 19
квітня, сама пізня – 22 травня (1952 рік). Безморозний період складає 160-180
днів.
За вологозабезпеченістю лісостепова зона помірно-волога, сума опадів за період
з температурою вище 10 оС – 350-375 мм, за рік – 500-575 мм.
Весна в Чернівецькій області характеризується нестійкими умовами і
нерівномірним розвитком. Розпочинається вона в другій половині березня. Перехід
добової температури через 10оС відбувається в другій-третій декаді квітня.
Після цього подальше підвищення температури уповільнюється. В березні та квітні
випадання опадів перевищує випаровування. Останні весняні приморозки в районі
Чернівців закінчуються в третій декаді квітня, а найпізніші спостерігали в
кінці травня. Зазвичай оптимальні погодні умови для сівби сої складаються в
кінці першої декади травня.
Літо відзначається помірною температурою і вологістю. Погода з найвищими
температурами повітря встановлюється в липні, а дещо пізніше відбувається
поступове її зниження. Невеликі посухи бувають, приблизно, один раз в п’ять-сім
років. В залежності від тривалості й температурних умов вони в певній мірі
негативно впливають на продуктивність окремих сільськогосподарських культур,
але значної шкоди урожайності сої вони завдають дуже рідко. Таким чином, в
Чернівецькій області в літній період складається сприятливе співвідношення
тепла і вологи для росту і розвитку рослин сої.
Осінь спочатку порівняно тепла і суха, з середньодобовою температурою повітря
10-150С. Звичайно така температура припадає на вересень місяць. Типово осінні
умови встановлюються в жовтні. Добова температура повітря в цей період
опускається нижче 100 і розпочинаються нічні приморозки. Далі спостерігаються
швидке зниження температури і збільшення кількості опадів.
Перші заморозки появляються на початку жовтня. Враховуючи те, що дозрівання
раньостиглих сортів сої проходить зазвичай до 20 вересня, середньостиглих – до
30 вересня, можна зробити висновок, що перші жовтневі приморозки не завдають
шкоди сортам цих груп стиглості й можуть припинити вегетацію лише пізньостиглих
сортів.
Ґрунти представлені: світло-сірими, сірими і темно-сірими, опідзоленими
чорноземами. На території зони зустрічаються й інші типи ґрунтів, однак питома
вага їх невелика.
Польові дослідження проводили на полях Буковинського інституту АПВ УААН.
Агрономічні показники ґрунту дослідного поля характеризуються слідуючими
значеннями: вміст гумусу – 3,48-4,35%, забезпеченість гідролізованим азотом –
13,6-19,48, рухомими формами фосфору – 8-14 і обмінними формами калію –
19,5-21,9 мг на 100г ґрунту. рН польової витяжки складає 5,8-6,4, гідролітична
кислотність – 2,57-1,53 мг/екв на 100 г ґрунту. Сума насичених основ 77,8-86,8
%.
Роки проведення досліджень значно відрізнялись за погодніми умовами (табл.
2.1). Найбільш складні умови були у
- Київ+380960830922