РОЗДІЛ 2
УПРАВЛІННЯ ПОЛІТИЧНОЮ ПАРТІЄЮ ЯК ТЕОРЕТИЧНА ПРОБЛЕМА
2.1. Управління складними системами – методологічна основа підходів до
організаційних проблем політичних партій
Партія як будь-яка система, що діє в змінному зовнішньому середовищі і вирішує
свої задачі, потребує управління. Виділення управління як самостійного елементу
будь-якої системи почало формуватися в кінці XIX і на початку ХХ століття, хоча
суть управління була відома з моменту зародження людства. Але тільки у середині
минулого століття зміна технологій обробки інформації і поява комп'ютерної
техніки привели до істотних змін в теорії організації, по-перше, поставивши
проблеми управління на перший план, і, по-друге, показавши необхідність
використання наукових методів при вирішенні управлінських задач.
Питаннями управління в складній системі займається окрема підсистема, а саме
управління розглядається як безліч дій, які підсистема, що управляє, оказує на
інші підсистеми, щоб в результаті добитися необхідних дій всієї системи.
Управління системою – це деяка сукупність дій, що забезпечують бажану поведінку
системи.
Управління партією за своїми принципами абсолютно аналогічно управлінню
будь-якою складною системою. У даному конкретному випадку така система
створюється партією, включаючи її підсистему, побудовану для управління
партією, це керівництво та партійний апарат, і зовнішнім середовищем –
суспільством, в якому партія веде свою роботу, і яке складним і часто
невизначеним чином впливає на поведінку партії.
Відомо, що для того, щоб вирішити будь-яку задачу – перейти від початкових
даних до кінцевого результату, необхідно виконати деяку послідовність дій. У
цій послідовності результати, одержані на попередніх кроках, використовуються
на наступному, і після виконання всіх дій, які вирішують окремі підзадачі,
приходимо до рішення задачі в цілому. Рішення складної задачі розбивається на
ряд простіших задач. При цьому ці підзадачі розв'язуються в окремих
підсистемах, що є складовими всієї складної системи, що також спрощує початкову
проблему.
Попереднє складання опису послідовності вирішуваних підзадач від моменту
початку їх рішення до моменту виконання називається плануванням. Опис же
послідовності виконуваних підзадач або дій разом із заданням входу і виходу
кожної проміжної підзадачі – планом, а саме виконання всіх дій – реалізацією
плану.
Навіть якщо припустити, що вирішувана задача не залежить від зовнішнього
середовища або розв'язується в умовах, коли стан середовища незмінний, то
можливо, що результат рішення підзадачі після виконання плану не збіжиться з
тим результатом, який передбачалося отримати при плануванні. Цілком можливо, що
в ході планування була допущена помилка, пропущена яка-небудь операція або
вибрана неправильна послідовність дій. Можливо також, що результат виконання
якої-небудь операції не співпадає з очікуваним.
Все істотно ускладнюється, якщо в процесі реалізації плану зовнішнє середовище
змінюється. Заплановані дії можуть виявитися неадекватними зовнішньому
середовищу, що змінилося. Тому, розробляючи план, необхідно враховувати можливі
процеси, що протікають в зовнішньому середовищі. В результаті план виявляється
багатоваріантним, складним і часто не цілком визначеним внаслідок того, що
неможливо передбачити результат виконання окремих дій, оскільки в процесі
виконання середовище може змінитися.
Крім того, існують різні варіанти вибору послідовностей дій, які будуються в
процесі планування. Кожен план може мати свої «підводні камені», існування яких
несподівано з'ясовується тільки тоді, коли пройдена значна частина загального
шляху.
Щоб, незважаючи на всі перешкоди, все ж таки досягти бажаної мети,
запроваджується ще одна управлінська операція, звана контролем.
Контроль полягає в порівнянні отриманого результату з передбачуваним. Якщо вони
співпадають, то дії вважаються правильними. Якщо ж між очікуваними і одержаними
результатами існує відмінність, то задача управління зв'язується з рядом
додаткових дій:
по-перше, потрібно визначити причину, по якій така відмінність виникла, це
задача аналізу;
по-друге, оцінити отриману розбіжність і розрахувати необхідні для корегування
плану ресурси;
по-третє, спланувати нові дії, які допоможуть отримати бажаний результат;
по-четверте, реалізувати новий план і отримати новий результат (функція
регулювання).
Насправді загальна задача управління набагато складніше. За час виконання
початкового плану відбувається низка змін, які пов'язані з середовищем, в якому
виконується план. Результат аналізу повинен врахувати ці зміни. Цілком можливо,
що первинний план був правильним, але умови, в яких він виконувався, змінилися
і не дозволили отримати очікуваний результат. Крім того, сама система, що
управляє, може мати внутрішню структуру, складатися з підсистем, ,біля яких
існують свої власні задачі і цілі, які визначаються самим характером розбиття.
Виконуючи загальний план, ці підсистеми прагнуть забезпечити досягнення своєї
мети, що не узгоджується із загальним планом, причому ці цілі також можуть
змінюватися по мірі реалізації плану. Тому необхідна додаткова координація
спільних дій.
Рис. 2.1. Схема управління.
Координація – це додаткова функція управління, пов'язана з узгодженням дій
окремих структурних елементів, які беруть участь у виконанні загальної задачі.
Координація не розглядається в даній схемі, оскільки вона не впливає на основні
функції управління.
Загальна схема управління без деталізації внутрішньої структури організації і
пов'язаних з нею функцій побудована на основі використання функції контролю,
представлена на