Розділ 2.
МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ КОРПОРАТИЗАЦІЇ І ПРИВАТИЗАЦІЇ ОБ"ЄКТІВ ТРУБОПРОВОДНОГО
ТРАНСПОРТУ
2.1. Обґрунтування стратегічних напрямків проведення приватизації об’єктів
трубопроводного транспорту
Процес приватизації в Україні гостро поставив питання про співвідношення в
державі різних форм власності і організаційно-правових форм господарювання.
Такі проблеми не менш гостро стоять і в країнах з розвинутою ринковою
економікою. Зараз, коли в Україні все більш широких масштабів набуває
приватизація великих державних підприємств, на перший план виступає визначення
для кожного конкретного підприємства найбільш ефективних форм власності та
господарювання. Тому соціально-економічний аналіз форм власності та
організаційно-правових форм господарювання, які використовуються в процесі
приватизації державної власності в країнах з розвинутою ринковою економікою є
особливо актуальним.
Як відомо, в розвинутих країнах і в країнах, що розвиваються, є тільки дві
форми власності - державна і приватна. Державна форма власності є одним з
найважливіших регуляторів ринкової економіки і є необхідним елементом структури
суспільного виробництва всіх країн з розвинутою ринковою економікою. Частина ж
державного сектору в національній економіці визначається політичними і
соціальними умовами, які склалися в тій чи іншій державі. Частка державного
сектору економіки в валовому національному продукті змінюється від менше 1% в
США до 30% в Австрії, складаючи в середньому 10-20%. В післявоєнні роки в
багатьох капіталістичних країнах спостерігались як масові процеси
націоналізації приватних підприємств, так і послідуючі процеси масової їх
приватизації.
Позитивний вплив держави на приватний сектор економіки набагато ширший, ніж
тільки наявність і частка державних підприємств в загальній їх кількості.
Особливо важливим є підтримка приватного сектору економіки в період спаду
виробництва і кризових явищ. Це пояснюється тим, що масове банкрутство
приватних компаній збільшує рівень безробіття в державі і соціальної напруги в
суспільстві. Тому для держави вигідніше запобігти банкрутству приватної фірми,
ніж потім вкладати більш великі кошти на виплати по безробіттю, перепідготовки
безробітних і створенню нових робочих місць для них. Така підтримка держави
приватних фірм в періоди спадів виробництва здійснюється в декількох
напрямках.
По-перше, це збільшення обсягів державних замовлень приватним фірмам, що
дозволяє підвищити використання виробничих потужностей і зберегти робочі місця.
При цьому треба приймати до уваги, що в розвинутих капіталістичних країнах
значний обсяг робіт по створенню військової техніки та іншої продукції для
державного сектору економіки виконується в приватному секторі економіки. Тому
така державна підтримка приватних фірм дозволяє значно пом`якшити для них
наслідки загального спаду виробництва.
По-друге, держава в цей час збільшує обсяги робіт по розширенню
інфраструктурних галузей і інших громадських робіт (дороги, аеропорти, а також
інших державних галузей, таких як освіта, охорона здоров`я та інші), створюючи
нові робочі місця і тим самим пом`якшуючи негативні наслідки спаду
виробництва.
І, по-третє, це пряма фінансова підтримка приватних фірм, банкрутство яких
загрожує втратою робочих місць сотням тисяч громадян, державна гарантія
кредитів комерційних банків для приватних фірм, особливо великих, зниження
процентів на кредит для пожвавлення інвестиційної діяльності та інші.
Основним запереченням проти державного сектору економіки є його більш низька
ефективність в порівнянні з приватним сектором. Світовий досвід показує, що
ефективність роботи державних підприємств, як правило, нижче в порівнянні з
аналогічними підприємствами приватного сектору економіки. Але це пояснюється не
тим, що державні підприємства завжди приречені на більш низьку ефективність в
порівнянні з приватними підприємствами, скільки їх монопольним положенням,
значними субсидіями держави на їх розвиток, недостатнім рівнем трудової
мотивації працівників, бюрократизацією управління і часто його
некомпетентністю. Але треба сказати, що при наявності компетентного
адміністративного апарату державні підприємства можуть успішно конкурувати з
приватними підприємствами в ринковому середовищі.
З державним сектором економіки пов`язано декілька джерел соціальної напруги в
суспільстві. Перш за все працівники націоналізованих галузей, особливо базових,
користуючись своєю виробничою монополією при наявності сильних профспілок
можуть створити значний тиск на центральні і місцеві органи влади загальними
страйками або їх загрозою, що може привести до дезорганізації економіки держави
або окремих регіонів. Такі страйки, порушуючи роботу підприємств інших галузей
стають причиною зниження заробітків їх працівників і створюють джерела гострих
соціальних конфліктів. Децентралізація державних підприємств в процесі
приватизації між різними приватними фірмами суттєво знижують можливість таких
загальних страйків. Крім того, великі видатки з державного бюджету для
підтримки низькорентабельних і збиткових державних підприємств суттєво обмежує
можливості підвищення життєвого рівня населення, що також може стати джерелом
соціальної напруги в суспільстві. Зараз в розвинутих капіталістичних країнах в
залежності від організаційно-правових форм господарювання і від їх
взаємовідносин з державними і місцевими бюджетами налічується декілька видів
державних підприємств. Це підприємства, фінансова діяльність яких повністю
регламентується урядом, державні корпорації і змішані
- Київ+380960830922