РОЗДІЛ 2.
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Обўєктом даних досліджень були гранули цеоліту, розроблені на кафедрі
заводської технології ліків Національного фармацевтичного університету доцентом
Рибачуком Д.В.
Гранули цеоліту – це стандартизований препарат, основними компонентами якого є
глинистий мінерал, що має унікальні адсорбційні, катіоно-обмінні, каталітичні
властивості і є одним з найбільш перспективних неметалевих корисних копалин
[155].
Відомі властивості гранул цеоліту визначили необхідність вивчення сорбційної
дії досліджуваного препарату при різній патології ШКТ, а саме: виразках шлунка,
гострому проктиті, гострому панкреатиті, гепатитах, холестазі печінки, вивчення
впливу гранул цеоліту на процеси ПОЛ, імунну систему, на функціональну
активність ШКТ та токсикологічні параметри.
Виходячи із завдань даної роботи, доцільним було на початку дослідження
визначити ефективну дозу гранул цеоліту. З цією метою в умовах скринінгу
вивчали детоксикаційну дію гранул цеоліту на моделі виразкового ураження
слизової оболонки шлунка (СОШ).
Скринінгове вивчення сорбційних властивостей гранул цеоліту проводили на
хронічній моделі ураження СОШ оцтовою кислотою за методикою Takagawi і
співавт., описаною в роботі Нікуліна А.А. і Буданцевої С.І. [126].
Дана модель обрана, по-перше з урахуванням її високої відтворюваності на
тваринах, по друге, виходячи з розвитку ефекту препаратів сорбційної дії у
часі. У попередніх експериментах було встановлено, що виразковий дефект
слизової шлунка при ураженні оцтовою кислотою розвивається вже через 48 годин і
є великим кратероподібним ураженням з грануляційним валом по периметру.
Рубцювання відбувається на 20-22 день досліду.
В експерименті використані білі безпородні щури самці масою 180-200 г. Протягом
24 годин тварин витримували на голодній дієті без обмеження прийому води. Потім
під барбаміловим наркозом (1% розчин барбамілу внутрішньоочеревинно з
розрахунку 0,8 мл на 100 г маси) проводили лапаротомію і вводили 0,05 мл 30%
розчину оцтової кислоти під серозний шар стінки шлунка.
На даній моделі виразкової патології гранули цеоліту досліджували в дозах 10,
50, 100, 150 і 500 мг/кг. В якості препарату порівняння використовували відомий
синтетичний ентеросорбент ентеросгель в дозі 2100 мг/кг. Доза для щурів була
перерахована, виходячи з добової дози препарату для людини з застосуванням
формули Риболовлєва Ю.Р. [158]. Вибір ентеросгелю, як препарату порівняння,
обумовлений його фармакологічними властивостями: препарат захищає слизову
оболонку ШКТ, не порушує пристінкового травлення, легко виводиться з організму.
На даний час ентеросгель рекомендують використовувати в клініці при різних
внутрішніх хворобах: різних патологіях ШКТ, захворюваннях нирок, печінки, а
також при отруєннях у побуті, опіках, дерматитах [105, 116, 134, 170, 194].
Незважаючи на те, що сучасні схеми лікування виразок шлунка не тяжіють до
використання таких сорбційних засобів, як ентеросгель, є експериментальні та
клінічні роботи, які підтверджують терапевтичний ефект ентеросгелю при виразках
шлунка [49].
Досліджувані препарати вводили внутрішньошлунково протягом 10 днів, починаючи з
другого дня досліду. При виборі тривалості курсу лікування виходили з даних про
те, що ефективність противиразкового засобу в клініці оцінюється через 10-12
днів від початку лікування. Лікування вважається ефективним, якщо розміри
виразкового дефекту за цей термін зменшуються в 2 рази [114]. На десятий день
експерименту тварин усіх груп декапітували, макроскопічно вивчали стан СОШ і
визначали площу виразкових дефектів (S) у мм2.
Противиразкову активність (ПВА) оцінювали за здатністю зменшувати площу виразок
у дослідних тварин у порівнянні з тваринами контрольної патології (формула
2.1).
Sк-Sд
ПВА =
Sк
· 100 % , де
Sк – площа виразкового ураження в групі контрольної патології;
Sд – площа виразкового ураження в дослідній групі.
Подальші дослідження були спрямовані на зўясування ефективності цеоліту, що
забезпечує сорбційно-детоксикаційну дію, на інших моделях виразки шлунка.
Гостру виразку шлунка у щурів, викликали сумішшю етилового спирту і
преднізолону [3]. Ця модель експериментальної виразки швидко розвивається,
відрізняється високою відтворюваністю, нетривалим протіканням і відповідністю
деяких елементів патогенезу механізму розвитку виразки шлунка у людини.
Використання зазначеної комбінації обґрунтовано тим, що під впливом
кортикостероїду відбувається інгібування біосинтезу простагландинів у слизовій
оболонці шлунка, які є ульцеропротекторами. Внаслідок цього порушується трофіка
слизової шлунка, знижується енергетичне і пластичне забезпечення тканин і
підсилюється вплив агресивних факторів шлункового соку. Крім того, введення
кортикостероїдів супроводжується порушенням їхнього співвідношення з АКТГ,
підвищенням процесів перекисного окиснення ліпідів і виділення вільних
радикалів, а також посиленням шлункової секреції та циркуляторної ішемії ворсин
СОШ. На такому тлі збільшуються гастродеструктивні ефекти 80% етанолу, який
викликає дегідратацію і коагуляційний некроз СОШ [165]. Таким чином,
преднізолон підсилює ульцерогенну дію етилового спирту.
Досліди проводили на білих безпородних щурах масою 180-200 г. Протягом 12 годин
тварин витримували на голоді з вільним доступом до води. Потім щурам
внутрішньошлунково через металевий зонд уводили суміш преднізолону в дозі 20
мг/кг і 80% етилового спирту з розрахунку 0,8 мл на 100 г маси тварини.
Відтворюваність обраної моделі склала 100%.
Гранули цеоліту вивчали в дозі 500 мг/кг. Тварин контрольних груп не лікували.
Препарат порівняння –
- Київ+380960830922