РОЗДІЛ 2
ПОТЕНЦІАЛ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ СТАРШОКЛАСНИКА ТА МЕТОДИ ЙОГО
ДІАГНОСТИКИ
2.1. Сутність поняття „потенціал професійного самовдосконалення старшокласника”
Проведений нами теоретичний аналіз проблеми професійного розвитку особистості
та результати констатуючого експерименту свідчать про гостру потребу сучасного
освітнього середовища в удосконаленні змісту, форм та методів профорієнтаційної
роботи зі старшокласниками. Обґрунтування необхідності взаємодії вихователя і
вихованця у змістовно новій ситуації соціального розвитку передбачає включення
внутрішніх механізмів активізації актуального й потенційного в професійному
самовизначенні особистості, які спонукатимуть старшокласників до самоосвіти,
самовиховання і самовдосконалення. Тому уточнення сутності поняття „потенціал
професійного самовдосконалення старшокласника” розпочнемо з аналізу категорії
„потенціал” та „потенційність”, які досить широко почали використовуватися в
сучасних працях з педагогіки та психології.
У своєму етимологічному значенні „потенціал” походить від латинського слова
„potehtia” й означає „приховані можливості”, які в об’єктивних умовах можуть
стати реальністю. Крім того у тлумачному словнику української мови цей термін
визначається як „приховані здатності, сили для якої-небудь діяльності, що
можуть виявитися за певних умов” [40].
У вітчизняній психолого-педагогічній літературі поняття „потенціал” у широкому
значенні трактують як можливості (запаси, засоби, рівень потужності), що можуть
бути використані для досягнення певної мети. При цьому наголошується, що
„потенційність” властива будь-якій діяльності особистості і характеризує у її
розвитку як наявність чогось, ще не розкритого й не реалізованого нею [4; 5;
12; 25; та ін.].
Автори психологічного словника поняття „потенціал” визначають як сукупність
запасів, заощаджень і джерел, що можуть бути залучені людиною для досягнення
певної мети, вирішення якогось завдання [201].
З головних положень системного підходу розглядається дане поняття у
соціологічному словнику і визначається як сукупність ресурсів і багатомірних
здібностей соціальної системи реалізовувати свої можливості. Крім того головною
ознакою такої системи є взаємозв’язок можливостей об’єкта з його спроможністю
до реалізації ресурсного комплексу в соціально значущих обставинах, які
уможливлюють цільову спрямованість на здійснення внутрішньо-системних і
позасистемних процесів [226].
Значно глибше розкривається зміст цього поняття у дослідженнях, які присвячені
сутнісним детермінантам саморозвитку особистості. У них потенційність
визначається як специфічна властивість людського способу існування, що
характеризує узагальнену здатність людини реалізувати свою неповторність у
кожному окремому відрізку її життєдіяльності. При цьому виділяються дві
притаманні зростаючій особистості взаємопов’язані властивості: інтенційність,
яка виявляється в людському способі життя, та потенційність, що характеризує
особистість в площині можливості такого життя. Саме тому „потенціал”
особистості у дослідженнях саморозвитку особистості трактується як наявність у
неї певних можливостей, які ще не виявилися [14; 33; 39; 98; 141; 149; 150;
210; 212].
Дещо інші підходи до розв’язання цієї проблеми знаходимо у працях К.Платонова.
На його думку потенційність потрібно пов’язувати з філософськими категоріями
„можливість” і „дійсність”. Дослідник вважає, що: „... будь-який нижчий
ієрархічний ряд психічних властивостей особистості створює можливості для
розвитку наступного, вищого рівня таких властивостей. Оскільки діючі у
особистості потенційні здібності є причиною й наслідком розвитку актуальних, то
і актуальні також, на будь-якому етапі їхнього розвитку, є причиною формування
потенційних здібностей до нових видів діяльності”. Крім того, на думку
К.Платонова, перетворення можливостей у дійсність виявляється результатом
взаємодії обох рівнів між собою і з умовами їхнього розвитку. Тобто актуальні й
потенційні здібності особистості проявляються лише в ефективній діяльності, що
лежить, на його думку, в основі виховання й особливо самовиховання [187, с. 47
- 49].
Розвиток особистості у потенційній та актуальній площинах досліджується також в
працях А.Деркача та В.Маркіної. До потенційного в розвитку особистості вчені
відносять природжені особливості людини як індивіда, здібності та соціальні
можливості суспільства. Актуальне ж виявляється у зовнішніх проявах реально
функціонуючого потенційного. За такого підходу, стверджують вчені, взаємодія
актуального і потенціального являє собою динамічну систему постійно
поповнюваних і поновлюваних ресурсів у розвитку особистості [78, с. 155].
Значно глибшу точку зору знаходимо в працях І.Красногородського та В.Лаврова.
Вони стверджують, обсяг поняття „людський потенціал” не можна обмежувати лише
сукупністю знань, умінь, навичок та спроможності особистості перетворювати
можливість у дійсність. Під потенціалом потрібно розуміти готовність суб’єкта
до діяльності, яка є його інтегральним утворенням і визначається
внутрішньо-дієвою позицією особистості, спрямованою на творче самовираження та
самореалізацію людських сутнісних сил [144].
Зазначимо, предметом численних сучасних психолого-педагогічних досліджень є
також поняття „інтелектуальний потенціал”. До змісту цього поняття вчені
(К.Гуревич, В.Давидов) відносять:
- реальні можливості людини (реалізовані і нереалізовані з якихось причин) в
тій чи іншій інтелектуальній діяльності;
- обсяг ресурсів, включених або не включених, але підготовлених до використання
в інтелектуальних системах;
- форми суспільних взаємин між суб’єктами інтелект
- Київ+380960830922