РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика обстежених хворих
У процесі дослідження нами було обстежено 115 хворих віком від 35 до 75 років,
у середньому (57,4±0,82) року. Усі вони лікувалися у відділеннях реанімації та
інтенсивної терапії і кардіології Дорожньої клінічної лікарні №2 ст. Київ
Південно-Західної залізниці (клінічної бази кафедри пропедевтики внутрішніх
хвороб №1 НМУ імені О.О.Богомольця) з приводу НС (n=58, або 50,4%) та гострого
ІМ без зубця Q (n=57) в період з листопада 2001 до грудня 2004 року. Критеріями
включення в дослідження були: ангінозний напад у стані спокою тривалістю понад
20 хвилин протягом останніх 24 годин, зміни на ЕКГ (депресія сегменту ST на 1
мм і більше і/або інверсія зубця Т на 2 мм і більше як мінімум у двох суміжних
відведеннях). Пацієнтів госпіталізовано в строк до 72 годин від моменту
розвитку ГКС. Критерії виведення з дослідження: елевація сегменту ST на ЕКГ та
нова блокада лівої ніжки пучка Гіса; клінічні прояви нестабільності
гемодинаміки унаслідок гострої серцевої недостатності класів III-ІV за
класифікацією Killiр; ознаки серцевої недостатності ІІБ-ІІІ стадії; перенесений
гострий ІМ давністю до 3 місяців; гостре або хронічне запальне захворювання;
інсулінозалежний цукровий діабет; анемія з рівнем гемоглобіну до 110 г/л;
протипоказання до гепаринотерапії; онкологічні захворювання; дифузні
захворювання сполучної тканини; ураження печінки та нирок з лабораторним
підтвердженням. Не брали в дослідження також хворих, які приймали
гіполіпідемічні або антитромботичні (окрім аспірину) препарати протягом
останніх 3 місяців до госпіталізації. Діагноз НС і гострого ІМ без зубця Q
встановлювали на підставі даних клінічного, електрокардіографічного і
біохімічного досліджень (активність сироваткової креатинфосфокінази (КФК) та її
МВ-ізоферменту, рівень тропоніну Т) відповідно до головних положень
рекомендацій Українського товариства кардіологів (1998) [67], Європейського
товариства кардіологів (2002) [108], Американської асоціації серця та
Американської кардіологічної колегії (2000, 2002) [115, 116]. Контрольну групу
склали 22 практично здорові особи.
Серед хворих переважали чоловіки – 83 (72,2%), жінок було 32 особи (27,8%).
Слід зазначити, що в молодших вікових групах у жінок дестабілізація ІХС
спостерігалися вкрай рідко (табл. 2.1). Загалом переважали пацієнти у віці від
50 до 69 років (74%).
Таблиця 2.1
Розподіл хворих за віком і статтю
Стать
Вік, роки
Разом
35-39
40-49
50-59
60-69
70-75
Чоловіки
15
30
30
83
(72,2%)
Жінки
15
10
32
(27,8%)
Разом
(1,7%)
18
(15,6%)
45
(39,1%)
40
(34,9%)
10
(8,7%)
115
(100%)
Під час аналізу наявності факторів ризику ІХС встановлено, що у хворих з ГКС
без елевації сегменту ST найчастіше спостерігається артеріальна гіпертензія
(АГ) (у 92 осіб) (рис. 2.1). ГЛП, як один із найважливіших факторів ризику
коронарного атеросклерозу, виявлено у 52 хворих. Курили 33 особи. Стільки ж
само обстежуваних мали надмірну масу тіла (індекс маси тіла (ІМТ) понад 30
кг/м2). Цукровий діабет ІІ типу (інсулінонезалежний, легкого і середнього
ступеня важкості) виявлено у 16 хворих. Була обтяжена спадковість щодо ІХС у 14
(12,1%) пацієнтів. Перенесли ІМ 35 (30%) хворих. До розвитку ГКС 47 (41%)
пацієнтів потерпали від нападів стенокардії.
Рис. 2.1. Наявність факторів ризику в хворих з ГКС без елевації сегменту ST
Тривалість розвитку ГКС становила (47,4±2,49) години. Середній проміжок часу
від індексного ангінозного нападу до госпіталізації дорівнював (7,36±1,04)
години.
У процесі аналізу ЕКГ у 12 стандартних відведеннях ішемічні зміни у вигляді
депресії сегменту ST виявлено у 76 (66,1%), інверсії зубця Т – у 87 (75,6%).
Враховуючи важливу роль коронаротромбозу в дестабілізації коронарного
атеросклерозу, провідне місце в лікуванні хворих належало антитромботичній
терапії – антитромбоцитарному лікуванню із застосуванням ацетилсаліцилової
кислоти або тиклопідину та гепаринотерапії – нефракціонованим (НФГ) або
низькомолекулярними гепаринами (НМГ).
З моменту госпіталізації, якщо не було протипоказань, 81,7% хворих приймали
аспірин (по 325 мг під час госпіталізації, потім – по 80-160 мг на добу ), 7,8%
– тиклопідин по 250 мг двічі на добу. Загалом дезагреганти приймали 89,6%
пацієнтів.
Таблиця 2.2
Медикаментозне лікування хворих з ГКС без елевації сегменту ST
Препарат
Абсолютна кількість
Відносна кількість, %
Низькомолекулярний гепарин
56
48,7
Нефракціонований гепарин
59
51,3
Дезагреганти
103
89,6
в-адреноблокатори
100
87
Нітрати
111
96,5
Антагоністи кальцію
6,1
Симвастатин
56
48,7
ІАПФ
72
62,6
Лікувалися НМГ 56 (48,7%) пацієнтів, НФГ – 59 (51,3%). Схеми введення НМГ були
такими: еноксапарин (клексан, Авентіс, Франція) вводили п/ш кожні 12 годин у
дозі 1 мг/кг; дальтепарин (фрагмін, Pharmacia, США) у дозі 120 МО/кг кожні 12
годин п/ш; надропарин (фраксипарин, Sanofi-Synthelabo, Франція) п/ш 86 МО
анти-Ха/кг кожні 12 годин. Тривала терапія НМГ (5,8±0,8) доби. НФГ лікували 59
(51,3%) хворих. Початкова доза НФГ: болюс 5000 Од в/в, потім внутрішньовенна
інфузія 12-18 ОД/кг/год (але не більше 1250 ОД/год). Внутрішньовенну інфузію
НМГ проводили протягом 2 діб з подальшим підшкірним введенням препарату кожні 6
годин під контролем АЧТЧ (в 1,5–2 рази вище від норми). Тривало лікування НФГ у
середньому (6,6±0,2) доби. Протягом гепаринотерапії кровотеч не
спостерігалося.
Антиангінальну терапію ГКС проводили за допомогою b-адреноблокаторів (87%
хворих), нітратів (96,5%), антагоністів кальцію
- Київ+380960830922