Розділ 2
НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРІВ ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ ЩОДО ЗМІЦНЕННЯ
ПРАВОПОРЯДКУ І ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ ТА ПРОБЛЕМИ ЇЇ УДОСКОНАЛЕННЯ
2.1. Сутність громадської думки та особливості діяльності центрів
зв’язків з громадськістю щодо її формування
Сам факт об’єктивного існування масової (суспільної) свідомості не може
викликати жодних сумнівів, оскільки він підтверджується явищами сучасної
суспільної практики, численними формами масової поведінки людей,
функціонуванням громадської думки, діяльністю засобів масової інформації і
пропаганди тощо. Відображенню права і правової практики суспільства, окремих
груп населення або, власне, правової діяльності цих суб’єктів багато уваги
приділяли такі фахівці як К.Е.Ігошев, І.Д.Казанчук, В.М.Кудрявцев,
В.І.Кушерець, І.В.Шмаров та ін. З теоретичних досліджень, практичної діяльності
Центрів зв’язків з громадськістю органів внутрішніх справ виходить, що
ігнорувати соціальне відображення повністю не можна. Тому серед головних
напрямків діяльності ЦЗГ – дослідження правосвідомості або, точніше, такої її
форми, як громадська думка.
У загальному розумінні громадську думку в діяльності міліції слід сприймати як
поширену у масовій свідомості реакцію соціальних спільнот у вигляді явних чи
прихованих ставлень, оціночних суджень, міркувань і поглядів на соціально
значущі проблеми, пов’язані з правоохоронною діяльністю [185, c.19]. Взагалі
думки вчених з приводу визначення громадської думки мають дуже широкий
діапазон. З точки зору одних, громадська думка є формою групової та
індивідуальної правосвідомості, якій властиві більшість її якостей [186, c.24].
Інші вважають її відображенням суспільних цінностей за допомогою різних форм
[187, c.5-9; 188, c.112]. Іноді її подають як консенсус обставин [189, c.51-54;
190, c.225], або зовсім не визнають за нею права на існування [191, c.153], або
принаймні, як „адекватного відображення реальних подій” [192, c.275].
У радянський період найбільшого поширення набуло ставлення до громадської думки
як до масової свідомості у чистому вигляді (масова свідомість in actu, у дії),
чи як до важливого регулятора суспільних відносин, або як до зовнішнього прояву
масової (громадської) свідомості, духовної складової життєдіяльності
суспільства: філософські, політичні, правові, релігійні, моральні, естетичні
ідеали. Дехто вважав, що громадська думка як духовне утворення впливає на
окрему особистість, проявляє себе як об’єктивна, реальна сила, оскільки
представляє стійкий за часом елемент того соціального середовища, у якому
людина живе і працює, зростає духовно і фізично. Б.А.Грушин так формулював
визначення громадської думки: «Громадська думка – це не просте зібрання
індивідуальних думок, а продукт дискусійного процесу, або – у загальній формі –
спонтанно виникаюча масова свідомість становить певне відтворення
індивідуального, особистого досвіду багатьох індивідів, з одного боку, і
результатів їх спілкування, взаємодії один з одним – з іншого» [193,
c.351-352]. Вважалося, що громадська думка – результат взаємообміну окремих
думок, їх взаємозбагачення, своєрідне концентроване вираження колективного
розуму. Певний концептуальний підхід до визначення поняття „громадська думка”
був зафіксований у загальноприйнятій позиції держави, що громадська думка –
своєрідний вияв масової свідомості, у якому опосередковано, в узагальненому
вигляді виражається реальне ставлення народу, класу, соціальної групи до
фактів, подій, явищ, процесів об’єктивної і суб’єктивної дійсності, що
зачіпають їх потреби та інтереси [194, c.164].
Близьке до цього визначення громадської думки як сукупності індивідуальних
думок стосовно конкретного питання, що подається у вигляді колективного
ставлення до ситуації, дається у соціологічному довіднику та деякими вченими
[195, c.35; 196, c.12]. Як стан масової свідомості, який містить в собі явне
або приховане ставлення людей до подій та явищ соціальної дійсності, до
діяльності різноманітних соціальних інститутів, груп чи окремих осіб, визначає
громадську думку Є.Якуба [197, c.204], а І.Казанчук адаптує її до
правоохоронної діяльності, стверджуючи, що громадську думку в діяльності
органів внутрішніх справ слід сприймати як поширену в масовій свідомості
реакцію суспільства у вигляді явних чи прихованих ставлень, оціночних суджень,
міркувань і поглядів на загально значущі проблеми і питання, пов’язані з
правоохоронною діяльністю [198,c.121]. А.К.Уледов визначає громадську думку як
оціночне судження великих і сталих груп людей із суспільно значущих питань
соціального життя, що торкаються загальних інтересів. Як зазначає автор,
визначення громадської думки може бути доповнене іншими характеристиками,
оскільки містить раціональні, вольові, емоційні елементи, є їх поєднанням [199,
с. 31-32]. Р.Сафаров визначає громадську думку як синтез громадських суджень і
волі, стверджуючи, що судження-міркування передує вольовому акту [200, с.193].
Можна зробити висновок, що громадська думка визначається як один із способів
існування суспільної свідомості у вигляді оціночного судження, що виражає
ставлення до події, явищ суспільного життя і полягає у схваленні чи осуді
останніх.
Аналіз літератури та практичний досвід дозволяє дисертанту сформулювати власне
визначення цього явища щодо органів внутрішніх справ. Отже, громадська думка –
це духовне утворення, яке становить злиття світоглядних і
соціально-психологічних елементів, що формуються на підставі свідомого
сприйняття діяльності органів внутрішніх справ індивідуальни
- Київ+380960830922