РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ БЮРОКРАТІЇ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН
СУСПІЛЬСТВА
Впродовж тривалого часу увага дослідників, переважно зосереджувалась на
усталених процесах, сформованих інституціях та структурах. Проте, реалії
сьогодення вимагають більш глибокого вивчення нестійких соціально-політичних
станів, перехідних процесів в усій їхній різноманітності, варіативності та
альтернативності. Іншими словами, сьогодні спостерігається процес створення
своєрідної філософії нестабільності, складовою якої є переосмислення ролі та
значення держави, покликаної вирішувати в сучасному суспільстві надскладні
задачі. Зміна акцентів у розумінні ролі держави обумовила й необхідність
аналізу функціональної спрямованості бюрократії, її особливостей в умовах
трансформаційних перетворень, адже очевидно, що трансформаційні процеси не
могли не позначитись і на бюрократичній діяльності.
З метою пізнання процесів перетворення, виокремлення їх характерних рис у
політичну науку було введено поняття трансформації. У своєму етимологічному
значенні, дане поняття означає перетворення, зміну конкретної форми, її перехід
у нову з якісно новим змістом. „Прикладене до суспільства, це поняття почало
використовуватись на означення масштабних перетворень соціального організму,
які спричиняють появу нових якісних характеристик суспільства...концепція
трансформації, як правило, пояснює суть суспільних перетворень як поступальний
рух від чогось старого, недосконалого, небажаного, збанкрутілого до нового,
омріяного, досконалого, прогресивного [216, с.17-18]”. Безумовно, що кожна з
країн у тій чи іншій мірі переживала перехідні процеси, втім, здебільшого
поняття „трансформація”, „перехідний період” і таке інше вживають стосовно тих
держав, які „покінчили з тоталітарним комуністичним минулим і стали на шлях
розбудови ліберальної демократії та ринкової економіки [216, с.18]”. Очевидно,
що трансформаційні процеси у цих країнах мають власні особливості, відбуваються
спираючись на різні моделі.
В сучасній політичній науці склались дві альтернативні моделі перехідних
процесів. Перша модель політичного транзиту – „шлях історичних траєкторій”, або
її ще визначають як стратегію „довгого шляху”. Найбільш яскравими
представниками даної концепції є такі західні вчені як: Б.Мур, П.Андерсон,
С.Роккан. Основним у даній моделі є те, що факт прийняття ключового політичного
рішення свідчить про неможливість його скасування у подальшому, оскільки
розвиток розпочався по вже заданому напрямку, і в ході трансформацій можливо
лише незначним чином змінювати траєкторію без революцій, ексцесів. Друга модель
у науковій літературі отримала назву концепція „демократичного прориву”, або ж
стратегія розриву. Найбільш відомими прихильниками даної концепції є Р.Даль,
Д.Растоу. Сутність цієї моделі полягає в тому, що політичні трансформації
вимагають „шокової терапії”, рішучого розриву з минулим, що в решті і дає
необхідний поштовх у справі успішних політичних трансформацій. Ці дві моделі
політичного транзиту, на думку І.Василенко, слід розглядати як боротьбу двох
провідних підходів у сучасній політології – суперництво „жорстких” та „м’яких”
політичних технологій. Прибічники „жорстких дій” наполягають на необхідності
рішучого відходу від минулого та впровадження динамічних інновацій, натомість
прихильники „м’якого” підходу наголошують на існуванні значних недоліків
„шокової терапії”, стверджуючи, що вона здебільшого руйнує, аніж створює. Тож,
прихильники даного підходу зауважують на необхідності збереження традицій та
пов’язаного з цим процесу поступових еволюційних змін в суспільстві. Таким
чином, як зазначає І.Василенко, в сучасній політичній науці склалась
парадоксальна ситуація: на тлі обговорення кривавих революції та диктатури
минулого, у транзитології і в теорії інновацій тривають жваві суперечки з
приводу можливостей і меж „шокової терапії”. Нові назви – шокова терапія,
транзитологія, теорія інновацій – звичайно переводять обговорення у теоретичну
площину, але якщо подивитись глибше, то мова йде про те ж вічне питання –
революція чи реформа? У зв’язку з цим, І.Василенко вважає, що слід говорити про
парадигму шокової терапії як про „агресивно-революціонаристську”, руйнівну,
адже результатом „великих стрибків” та „рішучих переломів” у політиці є поява
невиправданих жертв, відступом цивілізації та поверненням до варварства. В
підсумку, саме „парадигма „м’якого” мислення” на переконання І.Василенко,
відповідає як рівню розвитку сучасної науки, так і духові часу.
Незважаючи на існування різних трансформаційних моделей, все ж на думку
українського вченого І.Кресіної є певні спільні, універсальні ознаки
демократизації суспільно-політичного життя у посткомуністичних країнах.
„По-перше, це утвердження на рівні політичної свідомості ставлення до
демократії як до безальтернативної мети суспільного розвитку. По-друге,
делегітимізація тоталітаризму й авторитаризму та масова підтримка
демократичного шляху суспільних перетворень, адекватної національним традиціям
та історичному досвіду країни моделі демократичного розвитку. По-третє,
закріплені практично в усіх конституціях демократичні права і свободи людини й
громадянина та їх конституційні гарантії. По-четверте, чітка ідентифікація
демократії з ринковою економікою, інститутом приватної власності, свободою
підприємницької діяльності, структурами громадянського суспільства, становлення
середнього класу як основи економічної, соціальної та політичної стабільності.
По-п’яте, міжнародна підтримка ліберально-демократичних перетворень в
економічній і політич
- Київ+380960830922