розділ 2), при оновленні техніки
треба ще налагодити й нову організацію її використання, що вимагає
реорганізації системи управління [3, 85, 96, 102, 137, 167, 177], з
впровадженням автоматизації, комп’ютеризації, нових інформаційних систем,
систем зв’язку, тощо.
Аналіз і узагальнення діючих нормативно-методичних матеріалів щодо технічного
переозброєння підприємств промисловості України показав, що у нинішній час
відсутній комплексний підхід до виявлення і використання резервів підвищення
ефективності виробництва.
Для діючих методик, які використовуються на підприємствах для обґрунтування
економічної доцільності впровадження того чи іншого технічного заходу, є
характерним загальний істотний недолік: вони розраховані на оцінку ефективності
окремого заходу. Визначається фактично локальний ефект. Така оцінка має сенс,
коли даний захід впроваджується ізольовано та є у даний час вимушеним заходом
через дефіцит коштів, неможливість здійснення комплексної реконструкції
підприємств або цехів, що змушує зосереджувати увагу на заміні окремих
агрегатів чи операцій нових технологій. На певний період такий підхід, мабуть,
можна вважати вдалим. Але, на нашу думку, така політика “шматкової ковдри” не
зможе привести до суцільних нових технологій, які зможуть забезпечити стійку
конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світових ринках, в умовах
жорсткої конкуренції з боку інших фірм.
Більшість фахівців уже визнають необхідність комплексного, а не локального
вирішення питань технічного переозброєння підприємств і впровадження нових
технологій. Так в [71] узагальнюється досвід верстатобудівних підприємств щодо
виходу з економічної кризи та перебудови виробництва: “Одеська область, де
зосереджено понад 40% усього верстатобудівного потенціалу країни, вирішила, не
чекаючи заходів зверху, самостійно взятися за відновлення верстатобудування…
Але не без допомоги держави”. Головним у цьому процесі автор визначає
“…прискорення переходу від створення окремих машин та устаткування до
проектування, виробництва і комплексного постачання систем машин”.
Дійсно, тільки шляхом рішучої відмови від впровадження окремих, ізольованих
заходів (які, до речі, швидко старіють), коли нове устаткування не може
показати власних переваг, тому що пов’язано з застарілим устаткуванням і
застарілими технологіями на сусідніх ділянках виробництва, та переходу до
комплексного вирішення цієї складної проблеми можна знайти вихід із кризи.
Наша концепція полягає в тому, що, поряд з розглядом і оцінкою кожного
локального технічного заходу, до процесу технічного переозброєння слід
підходити комплексно, з урахуванням функціонування і розвитку системи в цілому,
повного взаємозв’язку його елементів, ефективного використання ресурсів, а
також визначення наслідків для навколишнього середовища.
Враховуючи сучасні тенденції розвитку промисловості в умовах ринку і
особливості Південного регіону, структура процесу технічного переозброєння
підприємства, на погляд автора, має враховувати інтереси регіонального та
галузевого розвитку і включати послідовні етапи (рис. 3.3).
Першим етапом технічного переозброєння виступає його прогнозування у межах
регіону.
При регіональному прогнозуванні важливо визначити головні цілі
соціально-економічного розвитку регіону і розробити єдину науково-технічну
політику: обґрунтування довгочасних соціально-економічних цілей розвитку
регіону і, що виходить з цього, - розробка регіональної науково-технічної
політики, визначення необхідних структурних зрушень в індустріальному комплексі
регіону на довгочасну перспективу.
Вихідною інформацією при регіональному прогнозуванні можуть слугувати:
* аналітичні і прогнозні матеріали академічних і галузевих НДІ і
проектно-конструкторських організацій, вузів регіону;
Рис. 3.3. Схема процесу технічного переозброєння.
* матеріали регіональних органів державної статистики, центрів
науково-технічної та економічної інформації;
* результати єдиночасних обстежень;
* матеріали загальноукраїнських, галузевих і регіональних програм
науково-технічного і соціально-економічного розвитку, що реалізуються протягом
певного терміну;
* матеріали проблемних комісій при обласних радах, держадміністраціях регіонів
та інших установах.
Взаємозв’язок питань, що вирішуються при регіональному прогнозуванні,
ілюструється схемою, наведеною на рис. 3.4.
Прогнозування технічного розвитку промислового регіону будується на таких
принципах, як комплексність, системність, варіантність, безупинність,
спадковість прогнозів. Тут треба підкреслити, що у період становлення
політичної та економічної незалежності України особливо важливо не тільки не
загубити, але з максимальним ефектом використати все те позитивне, що було
створене при розробці та реалізації прогнозів соціально-економічного і
науково-технічного розвитку України та її регіонів в межах колишнього СРСР.
В свою чергу, комплексне прогнозування технічної реконструкції промисловості
регіону теж реалізується у декілька етапів, а саме:
* оцінка і систематизація джерел вхідної інформації;
* визначення потреб у технічній документації, виходячи з цілей
соціально-економічного розвитку регіону;
* прогнозування витрат усіх видів ресурсів, необхідних для проведення технічної
реконструкції;
* обгрунтування можливості реалізації напрямів реконструкції, враховуючи
обмеженість ресурсів.
Рис. 3.4. Схема узгодження напрямків прогнозування науково-технічного