Розділ 2
Загальна методика і основні методи дослідження
2.1. Загальна методика та об’єкти дослідження
Відповідно до мети та завдань дослідження нами було проведено стоматологічне
обстеження 242 практично здорових міських підлітків мешканців Подільського
регіону України. Використовуючи схему вікової періодизації онтогенезу людини,
яка була прийнята на VII Всесоюзній конференції з проблем вікової морфології,
фізіології та біохімії АМН СРСР [15], в групу підлітків були віднесені дівчатка
з 12 до 15 років та хлопчики з 13 до 16 років. Загальна кількість обстежених
дівчаток склала 116, а хлопчиків – 126. В кожній віково-статевій групі
підлітків було не менше 25 осіб. Загальний стан здоров’я підлітків був
підтверджений на базі науково-дослідного центру ВНМУ ім. М.І.Пирогова, де після
попереднього анкетування більше ніж 1500 підлітків щодо наявності в анамнезі
будь-яких захворювань, проводилося психофізіологічне та психогігієнічне
анкетування відібраних підлітків і їх детальне клініко-лабораторне дослідження,
яке включало ультразвукову діагностику щитоподібної залози, серця,
паренхіматозних органів черевної порожнини, матки та яєчників, рентгенографію
грудної клітки, спірографію, реовазографію, кардіографію, пульсометрію, основні
біохімічні показники крові, рівень гормонів щитоподібної залози та яєчників,
прик-тест з мікст-алергенами. Підлітків, у яких виявляли будь-які захворювання,
виключали з групи обстеження. Комісією з біоетики Вінницького національного
медичного університету ім. М.І.Пирогова (протокол №3 від 22 жовтня 2005 р.)
встановлено, що проведені дослідження відповідають етичним та морально-правовим
вимогам згідно наказу МОЗ України №281 від 01.11.2000 р.
Для подальшого детального дослідження нами були обрані клінічні,
фізико-біохімічні, мікробіологічні, антропометричні, соматотипологічні та
дерматогліфічні ознаки у практично здорових підлітків обох статей.
Об’єктом клінічного та фізико-біохімічного дослідження були зуби та ротова
рідина. Матеріалом для мікробіологічного дослідження був матеріал, взятий зі
всіх поверхонь зубів, слизової оболонки та ясен порожнини рота.
2.2. Методи дослідження
2.2.1. Клінічні дослідження.
Обстеження підлітків проводили вранці в стоматологічному кабінеті. Огляд стану
твердих тканин зубів проводили за загальноприйнятою методикою [131] за
допомогою стоматологічного зонда і дзеркала, починаючи з верхнього правого і
рухаючись в бік лівого квадранту, далі оглядали зуби лівого нижнього, а потім
правого нижнього квадрантів. При огляді зубів звертали увагу на їх колір,
локалізацію, характер та глибину враження твердих тканин каріозним процесом. В
зубній формулі за міжнародною цифровою системою визначення зубів:
верхня щелепа
18 17 16 15 14 13 12 11|21 22 23 24 25 26 27 28
48 47 46 45 44 43 42 41|31 32 33 34 35 36 37 38
нижня щелепа
відмічали зуби, вражені карієсом та його ускладненнями, пломбовані та видалені
зуби. Крім того, відмічали особливості враження карієсом окремих поверхонь
зубів (жувальної, апроксимальної, вестибулярної, піднебінної, язичної).
Поширеність карієсу зубів визначали шляхом поділу числа обстежених осіб з
карієсом (крім вогнищ демінералізації) на загальне число обстежених осіб і
виражали в відсотках. Оцінка поширеності карієсу проводилась згідно даних ВООЗ
[121] для 12-річних дітей: 0-30% – низький рівень; 31-80% – середній рівень;
81-100% – високий рівень.
Інтенсивність ураження зубів карієсом при постійному прикусі визначали за
індексом КПВ, де К – кількість зубів, уражених карієсом та його ускладненнями;
П – кількість пломб; В – кількість видалених зубів. Оцінка рівня захворюваності
карієсом здійснювалась на основі критеріїв інтенсивності карієсу Глобального
банку стоматологічних даних ВООЗ [121, 131] для дітей віком 12 років: 0-1,1 –
дуже низький показник; 1,2-2,6 – низький; 2,7-4,4 – середній; 4,5-6,5 –
високий; 6,6 та вище – дуже високий показник карієсу зубів.
Приріст карієсу зубів визначали згідно формули:
КПВ(2-1)=КПВ(2)-КПВ(1),
де КПВ(1) – інтенсивність карієсу зубів під час першого огляду хлопчиків і
дівчаток;
КПВ(2) – інтенсивність карієсу зубів під час другого огляду хлопчиків і
дівчаток з інтервалом 24 місяці.
Визначення резистентності емалі зубів до карієсу проводили за допомогою
Тер-тесту за В.Р. Окушко [89]. При цьому на очищену від зубного нальоту
висушену і ізольовану від слини вестибулярної поверхні центрального різця на
відстані 2 мм від ріжучого краю по центральній лінії скляною паличкою на 5сек.
на емаль наносили 1 краплину HCI 1H діаметром 1-2 мм. Через 5сек. краплю
змивали, емаль висушували ватним тампоном. Наносили 1 краплю 1% водного розчину
метиленового синього. Потім барвник знімали сухим ватним тампоном.
Інтенсивність забарвлення відповідала глибині протравлення емалі. Місце
протравлення забарвлювалося від ледве помітного голубого кольору при
мінімальній глибині протравлення до інтенсивного – при максимальній. Для оцінки
інтенсивності забарвлення використовували 10 бальну шкалу кольорів
поліграфічного виконання. При забарвлені ділянки інтенсивністю в 1-3 бали –
обстежуваних відносили до групи з високою карієсрезистентністю; 4-5 балів – до
групи з помірною резистентністю; 6-7 балів – до групи з низькою
карієсрезистентністю; вище 8 балів – з дуже низькою карієсрезистентністю емалі
зубів.
Гігієнічний стан порожнини рота визначали за допомогою індексів
Федорова-Володкіної та Green-Vermillion (спрощеного гігієнічного індексу –
OHI-S) [130, 131]. Перша методика полягала в тому, що на вестибулярну поверхню
6-ти фронтальних нижніх зубів наносили розчин Люголя.
- Київ+380960830922