РОЗДІЛ 2
РЕАЛІЗАЦІЯ ПРОЕКТНОЇ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ НА СТАРШОМУ СТУПЕНІ ЛІЦЕЮ
2.1. Мета і зміст навчання англійської мови на основі проектної методики на
старшому ступені ліцею
Проблема використання проектів у шкільному навчанні висвітлювалася багатьма
дослідниками і втілилася у теоретичному висвітленні та практичній реалізації її
положень у практиці навчання [14; 16; 26; 31; 34; 38; 56; 82; 85; 95; 100; 101;
132; 135; 141; 153; 179; 195; 196]. Ретроспективний аналіз розвитку ідей
проектної методики дозволяє дійти висновків, що вона має великий потенціал з
точки зору реалізації основних дидактичних та методичних принципів навчання ІМ
в школі [53; 57; 58; 71; 89; 139; 148; 164; 235].
Проблема цілей навчання іноземних мов в школі не є новою [136]. Виникнення
нових умов і цілей навчання зумовлює не лише створення навчально-методичних
комплексів і нових технологій викладання ІМ, але й оновлення мети і змісту
навчання ІМ у загальноосвітніх навчальних закладах, що знаходить своє
відображення в чинних документах [156, с.2]. У зв’язку з цим є доречним аналіз
мет та компонентів змісту навчання ІМ у ліцеї.
Як визначено Концепцією навчання іноземних мов у середній загальноосвітній
школі [93]., основною метою навчання ІМ є формування комунікативної компетенції
учнів, що означає оволодіння мовою як засобом міжкультурного спілкування,
розвиток умінь використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур
сучасного світу.
Складовими комунікативної компетенції є такі: мовна, яка передбачає засвоєння
системних знань про мову як засіб вираження думок і почуттів людини та
формування мовленнєвих умінь і навичок; мовленнєва, яка забезпечує формування і
вдосконалення вмінь та навичок у всіх видах МД; соціокультурна, що передбачає
засвоєння культурних і духовних цінностей свого та інших народів, норм, які
сприяють естетичному і морально-етичному розвиткові; а також діяльнісна
(стратегічна) компетенція, яка передбачає формування загально-навчальних умінь
і навичок, опанування стратегій, що визначають мовленнєву діяльність [52].
Як бачимо, однією з цілей навчання є формування в учнів стратегічної
компетенції, що визначається як “уміння самостійно здобувати та використовувати
знання, планувати навчальний процес і оцінювати свої знання”, а також “уміння
обирати ефективні стратегії для розв’язання комунікативних завдань” [156, с.
2], або як “здатність заповнювати у процесі спілкування недостатність знання
мови, мовленнєвого та соціального досвіду спілкування іноземною мовою” [1, с.
344].
Таким чином, констатується перехід до нової схеми комунікації, в термінах
І.О.Зимньої, коли учень уже не є об’єктом навчання й контролю, а стає головним
автономним суб’єктом навчання, що володіє когнітивними й метакогнітивними
стратегіями оволодіння мовою й іншомовним спілкуванням і сам відповідає за свої
успіхи й невдачі [78, с. 9].
Тому в контексті автономного навчання можна говорити про перехід акценту зі
структури навчальної діяльності на особистість учня як активного суб’єкта цієї
діяльності, який володіє вміннями самостійної автономної та творчої
діяльності.
Звідси виникає проблема необхідності такої організації навчального процесу, яка
б спонукала учнів до самостійної автономної діяльності, окрім цього, щоб ця
діяльність була усвідомленою і бажаною для учнів. На нашу думку, саме проектна
методика навчання ІМ сприятиме розвитку самостійності та відповідальності
учнів.
Як зазначає Є.С.Полат, проектна методика за своєю природою передбачає
використання різних проблемних, дослідницьких, пошукових методів [152; 154].
Щоб розв’язати певну проблему, учні мають володіти не лише лінгвістичною
компетенцією, але й достатньою кількістю різних предметних знань, а також
певними когнітивними, комунікативними та творчими вміннями й певними
особистісними характеристиками.
До когнітивних належать вміння працювати з інформацією, текстом (виділяти
головне, аналізувати, робити узагальнення, висновки тощо), уміння працювати з
довідковою літературою [152. с. 5]. До творчих умінь науковці [118; 191]
відносять уміння генерувати ідеї, для чого потрібні знання в багатьох галузях,
уміння знаходити декілька варіантів розв’язання проблеми, уміння прогнозувати
наслідки того чи іншого рішення [152, с. 5].
Когнітивні та комунікативні уміння є елементом комунікативної компетенції [156,
с. 2]. Проте, як бачимо, творчі вміння не включені до складу тих, яких учні
мають набути на уроках ІМ. Поза увагою також залишилися вміння соціальної
адаптації, яких учень набуває в процесі соціалізації під час навчання ІМ. Отже,
на нашу думку, до компонентного складу комунікативної компетенції навчання ІМ у
старшій школі має бути включений особистісний компонент, який передбачає
формування творчих умінь і соціалізацію учнів у процесі навчання ІМ.
Таким чином, мету навчання ІМ на основі проектної методики можна представити як
формування комунікативної компетенції в сукупності таких компонентів:
1) лінгвістичний компонент, який включає мовну та мовленнєву компетенції;
2) соціокультурний компонент, а саме, соціокультурна та лінгвосоціокультурна
компетенція;
3) когнітивний компонент, який включає стратегічну компетенцію (уміння
самостійно здобувати знання, обирати ефективні навчальні стратегії) і
дискурсивну компетенцію (уміння працювати з текстом, виділяти головне,
аналізувати, робити узагальнення, висновки, а також уміння працювати з
довідковою літературою);
4) особистісний компонент, який передбачає формування творчих умінь (уміння
генерувати ідеї, знаходити декілька варіантів розв’язання проблеми, уміння
прогнозувати результати рішення) та соц
- Київ+380960830922