РОЗДІЛ 2.
СТРУКТУРНІ ВИЯВИ КАТЕГОРІЇ АВТОРИЗАЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ МОВАХ
Процес пізнання, що охоплює сприйняття, мислення, формування різних думок,
суджень, кваліфікацій і класифікацій об’єктивної дійсності, мовленнєву
діяльність, неможливий без активної участі суб’єкта думки: “Формуючи
предикативні відношення, ми маємо на увазі себе, ми відчуваємо себе винуватцем
у виникненні акту предикації: так, речення “сніг білий” містить прихований,
невиражений рух думок: “Я (мовець) знаю, думаю, стверджую, що ознака “білий”
повинна і може бути надана снігу, як предикат” [171]. Це спостереження
наголошує на поєднанні в будь-якому висловленні двох смислових комплексів –
об’єктивного й суб’єктивного, а також на можливості імплікованого вияву
останнього. Так, частина висловлення Я знаю, думаю, стверджую... відображає
ментальну дію щодо об’єктивної дійсності й має вказівку на джерело висловлення,
що раніше пов’язували з проблемою вставності (пор. В. Виноградов, О. Шахматов)
[51; 233].
Тенденція модусу (авторизувальної частини) до редукції визначає існування
зредукованих синтаксичних засобів вираження модусної рамки, які являють собою
систему варіацій модусної частини за ступенем повноти репрезентації останньої.
Наявність первинного, інваріантного вираження авторизувальної частини
уможливлює виділення різних структурних видів, наприклад: редукція за ступенем
предикативності – предикативні й непредикативні (іменні, адвербіальні) види;
редукція суб’єкта чи предиката (пор.: по-моєму – як кажуть) [95, с.23].
Редукція предикативності – поетапний процес. Послідовність етапів, яка
запропонована нами, – результат дослідного пошуку.
У будь-якій мові наявні стандартні формули редукції авторизувальних
компонентів: Мені здається / здавалось / здавалося б; Я думаю, що.../ я
думаю / по-моєму / на мою думку / за N. Дослідники Т. Колосова й М. Чемерисіна
називають етапи редукції “етапами компресії” [126,с.23].
Зауважимо, що спостерігається неоднакова поетапна редукція залежно від типу
авторизувальної частини, а отже, відмінний набір зредукованих варіантів
авторизувальних рамок (універсальним постає у цьому розумінні ментальний
модус). Ментальний модус, що охоплює значення знання, думки, оцінки, пам’яті,
постає найбільш придатним для вираження зв’язку судження (кваліфікації,
номінації) із суб’єктом-джерелом і є центральним, ядерним для вираження
авторизації. Перцептивний модус, наприклад, тяжіє до неозначеного вираження
суб’єкта сприйняття [25]. Нерідко тісна взаємодія різних авторизувальних
значень (ментальна дія + перцепція; ментальна дія + говоріння) унеможливлює
чітке розмежування таких значень.
Авторизовані конструкції обов’язково мають у своїй структурі певні
ускладнювачі. Ускладнення речення відбувається шляхом введення елементів
авторизації 1) зі збереженням ізольованості структур (“розчленований модус”) і
2) з порушенням автономності через злиття структур (“нерозчленований модус”).
“Структурна симетрія” авторизувальної й авторизованої частини може порушуватися
згортанням й включенням їхної взаємодії в компонентний склад моделі. Якщо
симетрія порушена на користь авторизованої частини (диктуму), то авторизувальна
частина редукується в суб’єктну синтаксему й / або авторизувальні
дієслова-зв’язки; якщо на користь авторизувальної частини (модусу), то
авторизована згортається до деліберативної синтаксеми.
Отже, засоби авторизації можуть виражатися як “рамка” (в межах модусної
структури, автономно) й можуть входити в диктум, репрезентуючи взаємодію
авторизованої й авторизувальної частин (інкорпорація). З огляду на
вищезазначене, до варіантів вираження авторизувальної частини в структурі
речення відносимо такі випадки:
Повністю вербалізована авторизувальна рамка у структурі складнопідрядного
речення з’ясувального типу. Така авторизувальна частина є предикативною
структурою, містить вказівку на джерело усвідомленої диктумної інформації.
Експлікована авторизувальна частина у структурі простого речення, що постає як
результат компресії складнопідрядного речення, де повнозначне дієслово головної
частини переходить у позицію зв’язки (дієслівного компонента складеного
іменного присудка простого речення).
Номінативні авторизувальні компоненти у структурі простого речення, виражені
суб’єктними іменними й адвербіальними синтаксемами.
Вставні одиниці як “залишок” від предикативної форми авторизувальної частини,
зредукованої таким чином, що виявляється неможливим встановити форму
елімінованого компонента.
Вербалізована авторизувальна частина у структурі вторинної предикації –
напівпредикативні структури.
Вставлені конструкції, що містять вказівку на суб’єкта-авторизатора висловленої
додаткової інформації.
Модальні слова, емоційно-оцінні прикметники, прислівники, іменники, що
імплікують суб’єкта-авторизатора, виявляючи лише результат пізнання, оцінки,
сприйняття ним навколишнього світу.
Вибір варіантів вираження авторизації залежить від комунікативних інтенцій
мовця.
Отже, авторизація виражається системою одиниць різних рівнів мови, являє собою
ядерно-периферійну організацію, в якій можна виділити основні й другорядні
покажчики авторства в структурі речення в межах кожного з варіантів.
Виділення ядра та периферії категорії авторизації ґрунтуються на ідеях
О. Ахманової, О. Бондарка, О. Гулиги, Ф. Данеша, О. Дубрової, Н. Філічевої,
О. Шендельса, Г. Щура [19; 37; 38; 78; 87; 219; 241; 247]. На думку О. Гулиги
та О. Шендельс, критеріями виділення ядра та периферії є: 1) наявність
інвентаря, набору засобів різних рівнів, пов’язаних
- Київ+380960830922