Типологія та художньо-стильові особливості українського екслібриса XVII - першої третини XX ст.

РОЗДІЛ 2
ЕКСЛІБРИС ЯК СОЦІАЛЬНЕ І КУЛЬТУРНЕ ЯВИЩЕ
2.1. Протоекслібрис – ознака культури рукописної книги XVI - XVII ст.
Ще до виникнення друкованого екслібриса й до появи друкованих книг власники
рукописів - здебільшого справжні цінителі книг - шукали засоби, які б
підкреслювали їх­ній зв‘язок з манускриптами, що належали їм. На замовлення
київсь­ких князів рукописи прикрашалися портретними зображеннями. Так, в
Ізборнику Святослава 1073 р. одна мініатюра показує сім'ю великого князя
Святослава: його самого з книгою в руках, дружину та синів. Є князівські
портрети в додатковій частині Егбертівського кодексу - Псалтирі Гертруди
1078-1087 рр. (Національний археологічний музей м.Чівідале, Італія). В
Мукачівському Псалтирі початку XV ст. з Закар­паття вміщено художню та
історично цінну мініатюру з зображенням поряд із Христом і царем Давидом -
за­мовника книги Іоанна Логофета, який шанобливо подає Христові книгу.
Рукописи прикрашалися також гербами замовників, тобто про­тоекслібрисами.
Грецька приставка прото - «рсщфот» [190, с. 555] означає пе­ршість,
первинність, у даному випадку екслібрисів. Їх малювали вру­чну водяною фарбою
типу гуаші, іноді золотом. Зустрічаються вони на теренах України-Руси доволі
рідко, тому дослідники книги фактично не звертали на них уваги, до того ж
більшість давніх рукописів знахо­диться поза межами країни. Виняткового
значення набуває тут вивчення факсимільних видань, які точно відтворюють
оригінали.
Коли ж з‘явилися перші протоекслібриси? Треба зазначити, що найдавніший
протоекслібрис з‘являється наприкінці ХІІ ст. У Ватіканській бібліотеці
зберігається Баварський кодекс 1188 р. з мініатюрою, яка зображує
романо-германського короля Фрідріха І Барбароса (з 1155 р. імператор), що
сидить у горделивій позі, тримаючи в руці Державу. Поруч зображення людини,
вдвічі меншої за масштабом, яка шанобливо протягує імператору книгу. Довкола
арочної композиції йде довгий напис, в якому виділено слово “книга” [257, с.
4]. Біля 1410 р. виконано протоекслібриси Миколая Слупки та Войцеха Ястшенбца
(обидва в Служебнику з Капітульної бібліотеки в Гнєзно) [194, с. 270-271].
Герби в них розташовані внизу сторінки: перший – під ілюстрацією, другий –
органічно вписаний в орнаментальне оформлення сторінки з текстом. З початком
книгодрукування у другій половині XV ст. у країні Гутенберга – німецького
винахідника європейського книгодрукування, а також у Японії, зустрічаються
перші друковані на папері екслібриси. Одночасно з ними набули поширення
суперекслібриси, які досягли найбільшого розквіту в XVI-XIX ст. Польський
дослід­ник екслібрисів А.Ришкевич (йому завдячуємо першою згадкою на теренах
СРСР терміну “протоекслібрис” – П.Н.), вважає, що вони набули широкого
розповсюдження в XV ст., у тому числі й на інкунабулах. Зникають десь біля
се­редини XVI ст. [173, с. 268-269]. Кількість відомих протоекслібрисів у
Польщі перевищує сотню. Як правило, їх вкомпоновували в бордюр, який прикрашав
рукопис. Найчастіше герб розміщували в нижній частині першої сторінки.
На теренах Росії, на­приклад, ними взагалі не користувалися. Упорядники
альбому-каталогу екслібрисів у зібранні Наукової бібліо­теки Московського
дер­жавного університету ім.М.В.Ломоносова лише констатують факт присутності
гербів власників без будь-якого тексту на старих захід­ноєвропейських
рукописних книжках. Вони також стверджують, що «мальовані екслібриси не мали
широкого розповсюд­ження і побуту­вали в ті часи, коли бібліотеки були
невели­кими» [102, с. 8].
Треба зазначити, що у зв‘язку з тим, що комплексного науково­го дослідження
українського екслібриса не проводилось, то дисертантом впе­рше було оприлюднено
дослідження про українські протоекслібриси на Міжнародній науковій конференції,
присвяченій 1000-річчю літописання і книжкової справи в Україні, яка відбулася
в НБУВ у жовтні 1998 р. [155, с. 233-244]. До речі, й по сьогоднішній день ні
останній “Словник іншомовних слів”, який уклав Україномовно-інформаційний фонд
НАН України при Національному університеті ім.Тараса Шевченка, ні “Великий
тлумачний словник сучасної україн­ської мови” не подають термін
“протоекслібрис”у працях [191, 32].
Перший український протоекслібрис прикрашає рукописний “Київський псалтир” 1397
р. Його дослідників завжди цікавили, передусім, високоху­дожні ілюстрації, та
після появи факсимільного видання з окремим томом тенденційних наукових
коментарів Г.Вздорнова, який стверд­жував приналежність пам'ятки до писемності
Північно-Східної Русі, загострився інтерес до історії її походження.
Виняткового значення набув протоекслібрис, який став зв'язуючою ланкою між
книгою і вла­сником, допоміг установити долю книги на певному етапі існування,
висвітлюючи культуру України-Руси (рис.2.2). В основі най­давнішого
протоекслібриса червона, обведена синім, шестикут­на зірка, під якою такого ж
кольору півмісяць. Над ними, на зеленому тлі, справа вгорі зображено орла з
розпростертими крилами, зліва - два крила. Внизу композиції, справа - синього
кольору сокира з черво­ним сокирищем, зліва - червона стріла, вістрям до гори.
Все це обрам­лено широкою орнаментованою рамкою, яку увінчує дворянська
ко­рона. Шрифтові написи довкола гербової композиції доводять прина­лежність
герба Глембицькому.
Протоекслібрис А.Глембицького, власника Київського псалтиря 1397 р.,
намальований на початку XVI ст. на окремому аркуші і цілком відповідає
принципам оформлення тогочасної книги. У характері виконання протоекслібриса, у
конструктивній побудові, пропорціях елементів