РОЗДІЛ 2
СТАН СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ В КІНЦІ 1970-Х – НА ПОЧАТКУ 1980-Х РОКІВ
2.1. Деформації у суспільно-політичному та соціально-економічному житті
українського села
Понад 70 років агропромисловий комплекс України був невід’ємною складовою
єдиного АПК колишнього СРСР. Україна розглядалася як житниця Радянського Союзу,
головний виробник хліба, цукру, технічних культур, молока, м’яса. Саме цим і
визначався розвиток її сільського господарства. З року в рік волею союзних
органів влади плани обсягів виробництва сільськогосподарської продукції в
республіці збільшувалися, акценти робилися на збільшенні заготівлі продукції у
союзний фонд. При цьому планові завдання визначалися суб’єктивно, без
врахування дійсних виробничих можливостей аграрного сектора економіки.
Самостійної ж аграрної політики Компартії України, як і політики у інших сферах
економіки, не існувало. Все це приводило до виснаження її сільського
господарства, поглиблення його кризового становища.
Для періоду з 1971 р. до травня 1982 р. характерним було помітне гальмування
динамізму перетворень у галузі сільського господарства, властивого для другої
половини 60-х років. П’ятирічні завдання розвитку сільського господарства
України на 1971 – 1975 рр. були істотно невиконані. А в другій половині 70-х -
на початку 80-х років темпи розвитку сільськогосподарського виробництва ще
більше уповільнились.
Так, якщо в ІХ п’ятирічці приріст валової сільськогосподарської продукції
складав 16%, то в Х – лише 8%, а за перші роки ХІ п’ятирічки обсяги виробництва
в порівнянні з ІХ п’ятирічкою навіть скоротилися [89, 10].
Протягом 1976-1980 рр. сільськогосподарські підприємства України недоотримали
валової продукції на суму 6,4 млрд. крб., з них 4,5 - припадало на зерно,
соняшник, виноград і 1,9 – на продукцію тваринництва [90, 2].
В перші роки ХІ п’ятирічки продовжувалося зниження об’ємів виробництва багатьох
основних видів сільськогосподарської продукції, передусім зерна - з 42,2 млн. т
в середньому за рік протягом 1976-1980 рр. до 41,9 млн. т, цукрового буряку – з
53,9 до 42,3 млн. т, соняшнику – з 2,4 до 2,3 млн. т, овочів – з 7,6 до 7,4
млн. т [91, 32].
У 1981 р. вартість валової продукції рослинництва складала 12,2 млрд. крб. – чи
на 10,4% менше порівняно з середньорічним рівнем Х п’ятирічки [92, 73].
Урожайність зернових в 1981 р. становила 21,6 , а в 1982 р. – 25,2 ц\га (для
порівняння в 1976 р. – 27,9, у 1977 р. – 27,9, у 1978 р. – 30,3 ц\га). Рівень
виконання річного плану по зернових у 1982 р. складав 83%, держава недоотримала
8,6 млн. т [93, 2].
Щоб приховати реальний стан сільського господарства, партійне керівництво стало
на шлях дезінформації, замовчування проблем в аграрному секторі економіки,
пропаганди „стабільності зростання абсолютних приростів”. При підведенні
підсумків розвитку сільського господарства, за основу брався не п’ятирічний
період, а десятиріччя, чи навіть п’ятнадцятиріччя.
Так, наприклад, на пленумі ЦК КПУ, який відбувся 24 червня 1982 р. відмічалося,
що в Х п’ятирічці, порівняно з VІІІ, валові збори зерна, цукрового буряку,
овочів, плодово-ягідної продукції збільшилися в 1,5-1,8 разів. Виробництво
м’яса в розрахунку на 100 га сільгоспугідь збільшилося з 77 до 124 ц, а молока
з 341 до 517 ц [94, 8].
Усі питання розвитку сільського господарства України зводилися до коментування
рішень ЦК КПРС з цього приводу і розгляду завдань щодо їх виконання українською
республіканською партійною організацією.
Керівництво агропромисловим комплексом України здійснювалося у тій формі й тими
методами, які склалися ще за часів формування адміністративно-командної системи
управління, в результаті чого тиск центральних органів управління постійно
посилювався.
Діюча система управління АПК України була надто громіздкою і багатоступеневою,
кількість працівників апарату управління - надмірною. Агропромисловим
комплексом керували такі міністерства: сільського господарства, радгоспів,
плодоовочевого господарства, харчової промисловості, м’ясної та молочної
промисловості, рибного господарства, заготівель, сільського будівництва,
Державний комітет по лісовому господарству. Виробниче обслуговування сільського
господарства здійснювали Держкомсільгосптехіка, Міністерство вод,
Сільгоспхімія.
Неузгодженість економічних інтересів цих відомств, паралелізм і дублювання в
керівництві призводили до недобросовісного виконання ними своїх обов’язків та
викачування коштів з колгоспів та радгоспів. Порушувалась єдність галузевого та
територіального принципів управління. Велика кількість господарств одночасно
підпорядковувалась обласним та республіканським органам, трестам та
об’єднанням. Ослабленою була районна ланка управління.
Колгоспам і радгоспам республіки нав’язувалися дріб’язкова опіка й
адміністрування, господарські керівники й спеціалісти підмінювалися
апаратниками, недостатньо обізнаними в сільському господарстві. Господарствам
нав’язувалися зверху не лише плани товарної продукції, а й розміри посівних
площ, урожайність сільськогосподарських культур, поголів’я і продуктивність
худоби, строки виконання сільськогосподарських робіт.
Міністерства буквально засипали нижчі структурні підрозділи наказами,
вказівками, рекомендаціями, телеграмами та іншими керівними документами. Так,
лише за 10 місяців 1978 р. Сумське обласне управління сільського господарства
одержало з Міністерства сільського господарства 3000 документів, з них 298
наказів [95, 269]. Обласні інстанції, в свою чергу, деталізували ці документи,
прагнучи якомога повніше окреслити весь комплекс питань розвитку аграрного
виробництва, і як наслідок, потік різноманітної бюрократичн
- Київ+380960830922