Голодомор на Поділлі 1932-1933 рр.

РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНО - ЕКОНОМІЧНІ ТА ПОЛІТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ
ГОЛОДОМОРУ
2.1. Становище сільського господарства подільського краю
на 1927 р.
У листопаді 1922 р. при ВУЦВК було створено Центральну адміністративно-територіальну комісію (ЦАТК). У грудні цього ж року адміністративно-територіальні комісії створювалися в губернських центрах і повітових містах Поділля. Згідно рішення третьої сесії ВУЦВК остаточне проведення нової адміністративно-територіальної реформи намічалось по триступеневій системі (округ - район - село), залишивши спочатку чотириступеневий поділ. Робота повітових адміністративно-територіальних комісій по створенню районів проводилась за принципом об'єднання однорідних у господарському і побутовому відношеннях повітів. Це давало можливість визначити районний центр там, де він був би і господарським і культурним центром території [20, арк. 105].
У березні 1923 р. в Подільській губернії було ліквідовано повіти і волості і створено такі округи: Вінницький, Могилів-Подільський, Тульчинський, Проскурівський, Кам'янецький, Шепетівський, який за цією ж постановою відійшов у Волинську губернію [325, с. 242].
З червня 1925 р. за постановою ВУЦВК відбувся перехід на триступеневу систему управління. Внаслідок скасування губерній було утворено: Вінницький, Кам'янець-Подільський, Могилів-Подільський і Тульчинський округи [240, c.3].
9 лютого 1932 р. в Україні утворено 5 областей: Вінницьку, Дніпропетровську, Київську, Харківську та Одеську. Територія Вінницької області становила 53 тис. кв. км. і ділилася на 71 район. Вона включала 36 міських і 5008 сільських населених пунктів, в яких проживало 5 млн. 206 тис. чоловік. До складу Вінницької області входила територія не тільки сучасної Хмельницької області, а й окремі райони Житомирської, Черкаської та Одеської областей [243, с. 5]. Господарське спрямування районів визначалося як буряко-зерно-тваринницьке [20, apк. 124].
Таке адміністративно-територіальне формування виявилося складним для управління. Тому 22 вересня 1937 р. постановою ЦВК УРСР "Про розподіл Харківської області на Харківську і Полтавську, Київської - на Київську і Житомирську, Вінницької на Вінницьку і Кам'янець-Подільську і Одеської - на Одеську і Миколаївську області" було запроваджено новий перерозподіл [200, с.80]. В роботі увага зосереджена на Вінницькій і Кам'янець-Подільській (з 1954 р. - Хмельницькій) областях.
Тривала ізольованість Поділля позначилася на формуванні досить сталої регіональної самостійності його мешканців, які вважали себе подолянами. Але, не дивлячись на те, що Поділля було багатим на доброякісні чорноземні грунти та сприятливі кліматичні умови, економічне становище населення було важким. Безземелля і малоземелля гнало селян в еміграцію до Аргентини, США, Канади, а також на Далекий Схід [362, с.27]. Після революції радянська влада запропонувала селянам переселятися до Одеської або Катеринославської губерній. Однак переселенці, не отримавши від держави допомоги, відмовлялися залишати рідні оселі, де вони вели своє господарство на мізерних наділах. Наприклад, на початок 1926 р. у Могилів-Подільському окрузі до двох десятин посівів мали 42% селянських господарств, у Вінницькому-53. У Кам'янець-Подільському окрузі було майже 50% господарств без мертвого реманенту, 59,9% - без робочої худоби, 15,1% - без худоби взагалі [325, c. 246 ]. Потрібні були зміни, і селяни вірили у зміни на краще. Проте, не зважаючи на нову економічну політику, запроваджену Х з'їздом РКП (б) (у березні 1921 р.), становище селян і робітників істотно не покращало [301, с.20].
З моменту першої публікації в газеті "Правда", стаття В. Леніна "Про кооперацію" перебувала в центрі пропагандистських зусиль партійного апарату. Про колективізацію, тобто відчуження селянської власності у колективні господарства, на XII і XIII з'їздах РКП (б) навіть і не згадувалося. Зате на кожному партійному з'їзді, на всіх конференціях і пленумах ЦК КП(б)У ставилося питання про розвиток кооперації. З бюджетних ресурсів на кооперативне будівництво виділялися великі кошти [301, с.136]. Перші радгоспи, колективні господарства, що з'явилися на Поділлі в пореволюційні роки, сприяли розвиткові сільського господарства, піднесенню продуктивності праці.
Ставлення партійного керівництва до колгоспів на початку 20-х рр. було суперечливим. З одного боку, доктрина вимагала відмови від приватного господарства на користь колективного. З іншого - сувора реальність не залишала сумнівів щодо повної нездатності існуючих колгоспів стати державі опорою. Не даючи продукції на сторону, колективісти заявляли, що вони - сіль землі, і постійно вимагали від уряду пільг та субсидій [301, c. 139 ].
Висловлювання діячів партії на цю тему мали компромісний характер. Піддаючи сумніву доцільність існування колгоспів з максимальним ступенем відчуження власності, які за доктриною вважалися вищим досягненням комуністичного будівництва на селі, вони вітали утворення інших колгоспних форм, особливо артілей [301, с. 139].
Не дивно, що розвивалися всі види кооперації, зокрема сільськогосподарські-машинно-тракторні, тваринницькі, та інші товариства. Наприклад, у Проскурівському районі в 1923 р. було: 6 комун і 26 артілей; в 1924 р. - 11 комун і 80 артілей, в 1925 р. - 8 комун, 92 артілі, 3 товариства спільного обробітку землі (ТСОЗ), в 1926 р. - 6 комун, 80 артілей, 10 ТСОЗів, 8 машинно-тракторних товариств. Колективні об'єднання мали 1128,05 дес. землі, серед яких комунам належало 338,07 дес. землі, артілям - 361,95, ТСОЗам - 4507, машинно-тракторним товариствам - 2821,75 дес. землі. Ці господарства об'єднувдали 11995 чоловік [27, apк.18]. До кінця 20-х рр. у сільгоспкооперацію було залучено понад половину селянських господарств країни. Всіма видами кооперації, включаючи споживчу, охоплювалось 85% господарств.
У шести районах, як зазначалося у звіті про стан роботи серед сільського населення Проскурі