РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ЗДІЙСНЕННЯ ЕКСПЕРТНОГО ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ
НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ
2.1. Експертне оцінювання результатів навчальної діяльності учнів як складова
контрольно-аналітичної функції керівника школи
Державною національною програмою “Освіта”: Україна ХХІ століття” передбачається
побудувати таку систему загальної середньої освіти, яка розвиватиметься
“відповідно до особистісних потреб і здібностей учнів” [47, 24]. Це положення
обумовлює певні завдання, розв’язання яких дасть змогу за результатами
навчальної діяльності учнів передбачати особистісно орієнтований підхід до
школярів у відповідних педагогічних процесах. Ідеться про те, що оцінювання
діяльності школи, результативності роботи педагогічних колективів будь-якого
навчального закладу потребує виявлення якості знань, умінь і навичок учнів та
рівня їх вихованості. Розвиток системи освіти України спрямований “на
забезпечення її якості відповідно до новітніх досягнень науки, культури і
соціальної практики” [112, 4]. Саме якість вітчизняної освіти визнана
“національним пріоритетом” і “передумовою національної безпеки” країни.
Гостро актуальною стала проблема як оцінювання діяльності школи в цілому, так і
результатів навчальної діяльності учнів зокрема. Проте результат діяльності має
бути обґрунтованим. На думку Г.Щукіної, до показників, за якими насамперед
повинна оцінюватись діяльність школи, слід віднести якість знань, умінь і
навичок учнів, певний рівень розвитку їхніх інтелектуальних здібностей [204].
Цікавою, на наш погляд, є думка І.Підласого. Він вважає, що оскільки кінцевим
результатом навчання є всебічний розвиток особистості, то навчальний процес має
бути спрямованим на “виробництво” певного “продукту”. Компонентами цього
продукту є знання, уміння, навички, світогляд особистості; її кругозір,
ерудиція, якість розуму, інтелектуальний розвиток та вміння навчатися, потреба
набувати й поповнювати знання; навички самоосвіти; активність; працездатність
(розумова і фізична); вихованість; професійна орієнтація [129, 311]. Тому,
досліджуючи обрану проблему, ми насамперед зосередилися на оцінюванні
результативності навчання учнів.
Розробці проблеми контролю як функції управління пізнавальною діяльністю учнів
значну увагу приділив Н.Сорокін. Він наголошував, що зміст контролю
визначається дидактичними завданнями, специфікою предметів, рівнем підготовки й
розвитку учнів. Здійснюючи контроль, учитель повинен перевіряти не тільки
конкретні знання з предмета, а й динаміку загального розвитку учня. Головною
метою педагогічної діяльності є створення потрібних умов для успішної
навчальної діяльності, починаючи від розробки уроку до проведення підсумкової
атестації.
Г.С.Костюк, звертаючи увагу на те, що “навчання впливає на розвиток учнів
передусім своїм змістом”, визначає, що останній (зміст) “являє собою відібрані
з людських духовних багатств системи знань, умінь і навичок, які складають
основи наук, що їх дає середня школа своїм вихованцям. Знання є основою не
тільки розумового, але й загального духовного розвитку особистості” [82, 388].
На його думку, саме якість знань характеризує особистість учня як у навчанні,
так і у вихованні. Він наголошував на складності іншого процесу – учінні, під
яким розумів самостійну діяльність учня, що має складну психологічну
структуру.
Пізнавальна діяльність поєднує в собі чуттєве сприйняття, теоретичне мислення і
практичну діяльність. Зрозуміло, що вона може здійснюватися тільки в процесі
навчання під керівництвом учителя і передбачає взаємодію, співробітництво й
партнерство між педагогами та учнями. Навчання як найважливіший і надійніший
спосіб здобуття освіти відображає істотні властивості педагогічного процесу, а
саме: двосторонність, спрямованість на розвиток особистості, єдність змістової
і процесуальної сторін. Опитування учнів, як і інші форми перевірки їхніх знань
та вмінь, дає можливість, зазначає Г.Костюк, організувати зворотний зв’язок і
здобути інформацію про кожного учня (йдеться про результати його навчання). Без
цієї інформації, як вважає вчений, немає справжнього керування пізнавальною
діяльністю школярів. Саме тому актуалізується “питання про володіння вчителями
ефективними способами поточного вивчення результатів навчальної діяльності
учнів” [82, 435].
Відомо, що результат діяльності учнів можна оцінити за допомогою різних форм
перевірки та контролю їхніх знань, умінь і навичок.
Не можна не погодитися із О.Савченко відносно того, що “будь-яка оцінка
суб’єктивна, хоча вчителі користуються одними вимогами до оцінювання” [157,
131]. На її думку, це пояснюється рядом причин: учителі неоднаково
використовують можливості різних уроків для оцінювання робіт учнів; майже
завжди використовуються оцінні бали й оцінні судження; не практикується
самооцінювання учнів. Наголошуючи на таких давно відомих функціях оцінки, як
контролююча, навчальна, діагностична й виховна, О.Савченко підкреслює, що
контроль, перевірка й оцінювання результатів навчання є “невід’ємними
елементами навчально-виховного процесу, без яких неможливо уявити повний цикл
педагогічної взаємодії між учнем і вчителем” [157, 122]. Вона вважає, що треба
правильно визначати об’єкти контролю, що в кожній перевіреній роботі “має
домінувати” та чи інша функція.
Дане положення підтверджує А.Алексюк, який відзначає велику роль контролю знань
у керуванні навчально-виховним процесом і наголошує на його єдності з навчанням
як однією із “найважливіших закономірностей дидактики”. Він висловлює думку
щодо вживання термінів “контроль”, “облік” і “перевірка”, які “було б помилково
ототожнювати”. Термін
- Київ+380960830922