РОЗДІЛ 2
Матеріал і методи дослідження
2.1. Методи дослідження
Під проспективним спостереженням знаходилися 123 хворих на гострий ІМ, які мали
за даними ДМ ЕКГ ШПР в першу добу від початку ІМ.
Для діагностики ІМ використовувалися стандартні критерії, які надано у ряді
рекомендацій (міжнародних і вітчизняних) [1, 26, 48, 61, 200]. При цьому ІМ
констатували при наявності:
1) болі або дискомфорту в грудній клітці тривалістю більше 15 хвилин, які
утримувалися у спокої не зважаючи на використання нітрогліцерину сублінгвально
і носили незвичайно інтенсивний для цього пацієнта характер;
2) зміни на ЕКГ:
для ІМ без Q – виникнення нових змін сегменту ST і зубця Т щонайменше в двох
сусідніх відведеннях ЕКГ;
для ІМ із зубцем Q – поява патологічного Q на тлі знов виниклої елевації
сегменту ST на 0,1 мВ щонайменше в двох сусідніх відведеннях ЕКГ;
блокада лівої ніжки пучка Гиса, що виникла гостро;
3) за оцінкою ферментативних маркерів кардіального пошкодження (підвищення
МВ–фракції креатинфосфокінази або тропоніну до рівнів, що в 2 рази перевищують
верхні межі норми);
4) поява нових порушень руху стінок (ПРС) ЛШ за даними ехокардіографічного
дослідження.
Наявність і ступінь артеріальної гіпертензії встановлювали згідно рекомендаціям
Української Асоціації Кардіологів (2004) і European Society Cardiology (2003)
[119]; наявність серцевої недостатності – згідно класифікації, яка затверджена
Українською Асоціацією Кардіологів (2002) [45], а також міжнародним
рекомендаціям [29, 45, 120]; діагностику пресинкопальних станів – відповідно до
рекомендацій European Society Cardiology [121].
Всі хворих на гострий ІМ обстежували відповідно до розробленої програми
спостереження, яка включала оцінку скарг, об’єктивне дослідження, моніторний
контроль ЕКГ і артеріального тиску (АТ), ехокардіографічне та лабораторні
дослідження (включаючи стандартні загальноклінічні та біохімічні тести –
глюкозу, трансамінази, білірубін, електроліти, загальний холестерин,
тригліцериди, ліпопротеїди низької і високої щільности). У 49 хворих були
визначені рівні креатинфосфокінази (МВ-фракції), а у 19 хворих проведено якісне
визначення тропоніна-Т.
Скарги, об'єктивний статус і дані ЕКГ оцінювали, починаючи з моменту прибуття
до пацієнта швидкої медичної допомоги. Лікарі кардіологічних бригад
користувалися розробленою нами програмою, яка була узгоджена з керівництвом
лікарні швидкої медичної допомоги м. Донецька. Згідно до цієї програми, крім
оцінки об’єктивного статусу та проведення невідкладної допомоги, лікарі
кардіологічних бригад швидкої допомоги при необхідності, в якості
протиаритмічного засобу використовували аміодарон.
При оцінці скарг пацієнтів звертали увагу на особливості больового синдрому,
задишки, наявність запаморочень, пресинкопальних і синкопальних станів,
відчуттів перебоїв в роботі серця і серцебиття.
Спостереження за хворими протягом перших днів ІМ здійснювали в умовах блоку
інтенсивної терапії кардіологічного відділення центральної міської клінічної
лікарні № 1 м. Донецька. Оцінка об’єктивного статусу (зовнішній огляд,
пальпація пульсу, перкусія і аускультація легенів і серця, пальпація живота)
виконувалася багато разів з частотою, залежною від особливостей конкретної
клінічної ситуації (але не рідше ніж кожні 4 години протягом перші 2-5 днів
ІМ). Вимірювання АТ проводили сфігмоманометром протягом перших 6 годин від
моменту надходження хворого в блок кожні 15 хвилин (у випадках гемодинамічної
нестабільності – частіше).
Постійний електрокардіоскопічний і електрокардіографічний контроль здійснювали
за допомогою приліжкових моніторів («Електрокардіоскоп – ЕКС2Д-01» і
електрокардіографів «Салют – АЧIТ-07» та «Аксіон – АЧIТ-02»); крім того,
здійснювали ДМ ЕКГ (протягом першої доби ІМ, а також через 3-5 і 15-18 діб від
початку ІМ і через 6-8 місяців після перенесеного ІМ) за допомогою апаратів
«Лента–МТ» (1992-1999 рр.) і «Кардіотехника–4000» (з 2000 р.) [2, 15, 17, 32].
Електроди ДМ ЕКГ (з урахуванням необхідності створення умов для можливого
проведення ургентної дефібриляції) фіксували у лівого краю грудини в 2-му
міжреберрі; над краєм ребрової дуги по лівій середньоключичній лінії; в 5-у
межреберрі по середній пахвовій лінії зліва; над краєм ребрової дуги по правій
середньоключичній лінії і у правого краю грудини в 2-у міжреберрі. Дані ДМ ЕКГ
переносили в комп’ютер для здійснення апаратної оцінки, потім проводилася
лікарська оцінка і класифікація порушень ритму і провідності, згідно
стандартним рекомендаціям [2, 18, 50].
Особливу увагу звертали на наявність і особливості ШПР [27, 33]. ШЕС
діагностували за наявності передчасних скорочень з розширеним до 0,12 с або
більше комплексом QRS і розташованим діскордантно до нього сегментом ST і
зубцем Т за відсутності зв’язку із зубцем Р. При цьому ШЕС підрозділяли:
а) за частотою – на часту (більше 5 екстрасистол за хвилину або 30 за годину) і
нечасту (менше 5 за хвилину або 30 за годину);
б) за формою – на монотопну (за наявності в одному відведенні екстрасистол
однакової форми комплексу QRST з відмінностями в інтервалах зчеплення, не
перевищуючими 0,08 с) і політопну (за наявності в одному відведенні
екстрасистол з різною формою комплексу QRST і відмінності інтервалів зчеплення
більше, ніж на 0,08 с);
в) за кількістю – на одиночні та парні (за наявності підряд двох ШЕС);
г) за тривалістю інтервалу зчеплення – на надранні – «R на T» (комплекс QRS
екстрасистоли нашаровується на вершину або низхідне коліно попереднього зубця
Т), ранні (комплекс QRS екстрасистоли починається у місці закінчення зубця Т),
середні (комплекс QRS екстрасист
- Київ+380960830922