РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРИСТИКА ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ УМОВ ТА РОСЛИННОСТІ КРИМСЬКОГО ПРИРОДНОГО
ЗАПОВІДНИКА
Кримський природний заповідник створений у 1991 р., але, незважаючи на досить
молодий вік, його історія нараховує більше 80 років і починається з організації
у 1913 р. “Заказника царських полювань”. У 1923 р. територія заказника відійшла
новоствореному Кримському державному заповіднику ім. В.В. Куйбишева. У 1957 р.
він був перетворений у Кримське державне заповідно-мисливське господарство, в
ранзі якого і залишався, поки йому не було надано статусу “природного
заповідника” у 1991 р. [[ccvi]]. Зараз, з 2000 р. заповідник знаходиться у
віданні Державного управління справами Президента України [[ccvii]].
Загальна площа Кримського природного заповідника становить 44 175 га [206], в
тому числі гірсько-лісова частина складає 34 615 га, орнітологічна філія
Лебедині острови – 9612 га. Вона розташована біля північно-західних берегів
Криму у Каркінітській затоці Чорного моря.
Гірсько-лісова частина заповідника розташована в 4 адміністративних районах:
Бахчисарайському (15 152 га), м. Алушта (12 946 га), м. Ялта (5252 га),
Симферопольському (1213,5 га) [207]. За фізико-географічним районуванням
територія заповідника належить до двох фізико-географічних областей: Головного
гірського пасма та Південного берега Криму [[ccviii]]; за геоботанічним
районуванням як частина Гірського Криму входить до складу Гірськокримської
підпровінції, що належить до Євксинської провінції Середземноморської області
[[ccix]].
Територія заповідника розподілена на 5 лісництв: Альмінське (6568 га),
Ізобільненське (6772 га), Бахчисарайське (8114 га), Центральне (5902 га),
Ялтинське (7207 га) [207].
Гірсько-лісова частина заповідника розташована на найбільших висотах Головного
пасма Кримських гір. Центральна його частина розміщена в Центральній улоговині,
яка оточена горами: Бабуган (1438 м н.р.м.), Велика Чучель (1387 м), Чорна
(1311 м). На півночі заповідник підступає до плато Чатир-Дагу з вершиною
Еклізі-Бурун (1525 м), на півдні включає найвищу точку Криму – гору Роман-Кош
(1545 м).
Геологічна будова
Головне пасмо Кримських гір складене осадовими породами різного віку. Найбільш
давні з них утворюють основу пасма і являють собою верхньотріасові та
нижньоюрські нерозчленовані глинисті сланці, що відомі як відкладення
таврійської формації [[ccx]; [ccxi]]. На них залягають середньоюрські породи,
які представлені переважно пісковиками та конгломератами, щільними вапняками
[211; [ccxii]], що оголюються в долинах річок та на крутих схилах [[ccxiii]].
На платоподібних вершинах Головного пасма поширені верхньоюрські вапняки, і
лише зрідка трапляються середньоюрські пісковики та конгломерати [[ccxiv]].
Найвищі гори складені світло-сірими, сірими і темними щільними вапняками.
Наявність вапнякових порід зі значною тріщинуватістю, розчленованість рельєфу,
значна кількість атмосферних опадів сприяли розвитку і розповсюдженню
різноманітних форм карсту: понорів, колодязів, шахт, гротів, печер тощо [206].
За хімічним складом в заповіднику найбільш поширені кислі, лужні, карбонатні та
безкарбонатні ґрунти, в геохімічному відношенні переважають
елювіально-акумулятивні процеси на поверхнях з коричневими гірськими ґрунтами
[211].
Рельєф та клімат
Рельєф як нижньої, так і середньої та верхньої частин Головного пасма сильно
порізаний чисельними балками та каньйоноподібними долинами річок та їх
притоків. На південному макросхилі в більшості переважають короткі схили
крутістю біля 45-50о, які чергуються з майже пологими ділянками або переходять
місцями у більш круті схили з нахилом від 50 до 70о. Такі урвища у межах
південного макросхилу досягають висоти 300-350 м. Північний макросхил більш
довгий та положистий, хоча й тут трапляються стрімкі скелі. Велика крутість,
скелястість та уривистість східних та західних схилів приурочені до долин річок
та балок, які прорізають основні схили в південному та північному напрямках.
Схили гір сильно розчленовані великою кількістю гірських річок та їх притоків
[211]. Верхівка головного пасма – яйла – представляє собою горбисте, шириною
від декількох сотень метрів до 5-7 км плато, з багаточисельними карстовими
вирвами, улоговинами та гребенями, що пересікають плато у північно-східному
напрямку, та крутими південно-західними та положистими північно-східними
схилами [211]. На території заповідника знаходяться яйли: Нікітська
(1300-1450 м), Бабуган (1400-1500 м) та Чатир-Даг (1000-1500 м). Нікітська та
Бабуган яйли являють собою вузькі плосковершинні гряди, обмежені з півдня і з
півночі урвищами висотою від 150 до 500 м і відокремлені плоскими зниженими
перемичками. Чатир-Даг-яйла являє собою широкий платоподібний ізольований
масив, розділений глибокими, ерозіонно-тектонічними долинами [214].
Положення Кримських гір на північній межі субтропічного поясу, порівняна
близькість їх до Середземного моря обумовлюють м’якість клімату [208; 213].
Кліматичні умови повністю залежать від вертикальної зональності, напрямку
гірських хребтів, експозиції схилів. Із зростанням висоти над рівнем моря
температура повітря знижується [[ccxv]]. В нижній частині гір середня
температура січня становить близько +4°С, липня +22°С. Найнижчі температури на
яйлах: протягом чотирьох місяців тут утримується температура нижче 0°С. Навесні
та влітку, унаслідок проникнення тропічних повітряних мас, в заповіднику, як і
у всьому Криму, переважає сонячна погода. Восени та взимку, в зв’язку з
циклонічною діяльністю на полярному фронті, формується хмарна погода, випадає
основна кількість опадів [213]. Літо на
- Київ+380960830922