Ви є тут

Пред'явлення особи для впізнання поза її візуальним спостереженням

Автор: 
Басиста Ірина Володимирівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U002843
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ ПОЗА ВІЗУАЛЬНИМ СПОСТЕРЕЖЕННЯМ
ОСОБИ
2.1. Правова регламентація гарантування безпеки учасників кримінального
судочинства за чинним законодавством України
Початок становлення та поступового розвитку прав людини і громадянина, як і
механізм їх реалізації, має досить довгу історію. Окремі ідеї про права людини
і громадянина, а також способи їх реалізації на практиці входили в політичні та
філософські концепції представників античної філософії (Перікл, Демосфен). Тому
аналіз поступового розвитку прав і свобод людини та громадянина, механізму
реалізації цих прав і свобод починається саме з пам’яток права держав
рабовласницького суспільства. У законах Хаммурапі і Ману вже були положення, що
захищають права власника, зокрема такі, що встановлюють покарання (статті
6 ?126 Законів Хаммурапі) та імунітети [210, с. 228-229].
Фактично впродовж всієї історії існування людства вживалися заходи, щоб якимось
чином гарантувати безпеку особі, щодо якої існує загроза. Так, правоохоронній
практиці колишнього СРСР 20-х років відомі окремі факти, коли чекіста-учасника
оперативної комбінації, який викликав особливу ненависть ворогів, прикривали
чужим іменем, чужими документами, новим місцем проживання. Відносно захисту
таким способом свідків, знайти інформацію у спеціальній юридичній літературі не
вдалося. Не виключено, що окремі прецеденти мали місце, однак, через кам’яні
стіни колишньої системи, відомості про них до наших днів не дійшли. У подібному
випадку, виконуючи свій моральний та службовий обов’язок, працівники
правоохоронних органів діяли не згідно закону, а всупереч йому. Адже відомо, що
відповідно до чинного законодавства у ті часи видача фальшивих документів,
підлог тягнули за собою кримінальне покарання. Поряд із цим, у загальній масі
напівправди і замовчувань, з якими доводилося і нині дово­диться зустрічатися
слідчому та іншим працівникам органів внутрішніх справ, значна частина – від
страху за подальшу долю свідка, який по закін­ченні розслідування чи розгляду
справи судом залишиться на самоті із воро­же налаштованим оточенням
обвинуваченого (підсудного) [200, с. 119–123].
В Україні проблема забезпечення заходів безпеки виникла досить давно, але
тривалий час не знаходила свого вирішення. Не випадково практичні працівники,
зіткнувшись із проявами організованої злочинності ще у 80-роках, відверто
ставили питання про необхідність розробки і прийняття цільових законодавчих
актів, що забезпечують соціально-правовий захист державою свідків, потерпілих
та інших учасників процесу від погроз, шантажу, провокацій, на що зверталася
увага В.Т. Томіним у спеціальній літературі [200, с. 118–124].
Так, на початку 90-х років ХХ століття цей автор розглядає і рекомендує
запровадити у життя так звану Програму захисту свідків. Як аналог для
застосування він посилається на “Акт про посилення захисту свідка”, який на той
час застосовувався у США. Автор відмічає, що досить широко у США застосовувався
та на даний час застосовується такий захід безпеки, як переселення – зміна
місця проживання. Також вказано, що міністр юстиції може передбачати зміну
місця проживання і захист свідка під час офіційних процесів, що стосуються
організованої злочинної діяльності чи інших серйозних злочинів, якщо він
допускає можливість вчинення насильницького злочину стосовно свідка, який бере
участь у судовому процесі. Крім того, міністр юстиції може передбачати зміну
місця проживання, а також вживати інші заходи по захисту безпосередньо сім’ї чи
особи, яка якимось чином тісно зв’язана із свідком, чи потенційним свідком,
якщо сім’я чи особа піддаються небезпеці через участь свідка у судовому
процесі. У зв’язку із охороною свідка, потенційного свідка, близького родича чи
близького знайомого свідка, міністр юстиції повинен вжити таких заходів, які на
його думку, захистять людину від тілесних ушкоджень. Іншими словами він повинен
гарантувати здоров’я, безпеку, включаючи психологічний комфорт і соціальну
адаптацію даної людини до середовища. Міністр юстиції, згідно закону, може:
забезпечити людину новими документами, які засвідчують особу; забезпечити новим
житлом; передбачити перевезення меблів та інших речей свідка на нове місце
проживання; забезпечити необхідний прожитковий мінімум даної особи в сумі, що
встановлена відповідними положеннями, що видаються міністром юстиції, на
необхідний з його точки зору строк; допомогти людині знайти роботу; забезпечити
всі види інших послуг для самостійного проживання; розголошувати чи не
розголошувати особу чи місцезнаходження свідка, що взятий під захист,
вирішувати будь-яке питання, що стосується свідка чи програми, після ретельного
обдумування наслідків наведеного, а також шкоди, яка може бути заподіяна
загальному успіху операції. Винятки становлять випадки, коли міністр юстиції
повинен на вимогу держави чи місцевих судових виконавців, чи відповідно до
судового наказу негайно розголосити перед ними особу, місце знаходження,
особову справу та відбитки пальців людини, що взята під охорону, якщо міністр
юстиції дізнається, що вказана особа перебуває під слідством, арештована чи їй
пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, за який передбачено покарання на
строк більше одного року, чи будь-якого насильницького
злочину [200, с. 118–124].
Однак, обов’язок захистити законні інтереси учасників кримінального процесу від
посягань на них із сторони інших осіб у ряді випадків за правоохоронними
органами зберігався. У більшості випадків цей обов’язок носив чисто службовий
та моральний характер. Виникало запитання, яким чином захистити від подальшої