РОЗДІЛ 2
СЕМАНТИЧНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ У СТРУКТУРІ
ІРОНІЧНОГО ВИСЛОВЛЕННЯ
2.1. Явище енантіосемії та його реалізація в реченні.
Синтаксичний рівень, або сферу речення й тексту, прийнято аналізувати як
найвищий рівень існування й функціонування мовних одиниць. Така позиція речення
в ієрархії мовних одиниць зумовлює високий рівень абстракції семантики, яка
притаманна йому. “Значення речення, по суті, відповідає ситуації чи її частині,
яку сприймаємо або маємо намір описати, причому ситуації не конкретної, а
узагальненої сукупності структурно подібних випадків. Основною одиницею
передачі такої інформації є речення та його структурні частини” [221, с. 143].
На сучасному етапі розвитку українського синтаксису речення як синтаксичну
одиницю розглядають багатоаспектно, що охоплює і власне-синтаксичний, і
семантико-синтаксичний, і комунікативний рівні. Значно рідше речення
розглядають на комунікативно-прагматичному рівні, що враховує емоційно-оцінний
аспект функціонування. Такий підхід дає змогу простежити різноплановість та
варіативність змісту речення та функцій цієї синтаксичної одиниці.
Аналіз функціонування слова у живому мовленні показує, наскільки мінливими і
рухливими є смислові відтінки окремих слів і словосполучень, а особливо у
реченнях із загальною семантикою. Більшість учених сходяться на тому, що
загальна семантика речення – це комплекс взаємопов’язаних смислів, які
виражаються не лише компонентами його структури, а й синтаксичними відношеннями
та зв’язками між цими компонентами. Однак треба враховувати і той факт, що
форма речення не становить простої суми граматичних форм. Форми слів, вступаючи
у синтаксичні відношення, утворюють якісно нову лінгвістичну одиницю, значення
якої не відповідає значенню слів, що входять до структури речення
(висловлення). Процедура виявлення смислів здійснюється у напрямку від функції
до засобів [37, с. 3-75].
У значенні речення, на думку Б.Лейкіної, можна виділити два рівні:
1) мовне, тобто буквальне, поверхневе, яке виводиться на основі аналізу мовних
фактів і закономірностей із значень окремих складових (формальних мовних
одиниць, як сегментних, так і суперсегментних); 2) “глибинне”, чи “надмовне”,
“метамовне”, “ситуаційне”, тобто той зміст, який вкладає в даний зміст автор і
який він відображає через мовне значення [133, с. 98]. Під час виявлення цих
значень необхідно враховувати не тільки мовні значення, але й різноманітні
асоціації, фактори мовленнєвої ситуації, з якою пов’язане висловлення, умови
комунікації, характерні риси авторського стилю, його уявлення, оцінки,
суб’єктивність у поглядах на предмет мовлення.
Під час процесу спілкування мовці досить часто використовують висловлення з
“глибинним”, неповерхневим мовним підтекстом, чому сприяють і особливості
ситуації мовлення, мовна компетенція учасників комунікативного акту, прагнення
досягнути запланованого ефекту. Як наслідок, виводиться так званий
інформативно-референційний смисл висловлення, суть якого, за Н.Гуйванюк,
полягає в повідомленні інформації, яка “передається мовцем і сприймається
слухачем на основі змісту, що виражається мовними засобами у поєднанні з
контекстом і мовленнєвою ситуацією” [69, с. 93].
Яскравими репрезентантами інформативно-референційного смислу є речення, у
семантичній структурі яких відбуваються певні сематико-синтаксичні зміщення,
наприклад, енантіосемічні та антифразисні перетворення.
Коли слово чи речення здатне розвивати в собі протилежне значення, можемо
констатувати явище “внутрішньої антонімії”, або так званої енантіосемії –
розвитку у семантичній структурі мовної одиниці протилежних значень,
поляризації її значень [224, с. 158].
Причиною виникнення емоційно-оцінної енантіосемії найчастіше є здатність
людського мислення по-різному оцінювати явище, знаходити різні аспекти одного і
того ж поняття, критично осмислювати дійсність, аж до повного протиставлення
різних сторін одного явища. На внутрішньому рівні слова це знаходить вираження
в перегрупуванні сем, у виділенні компонента з протилежним значенням [127, с.
775].
Необхідною умовою енантіосемії є наявність суперечності між прямим значенням
слова та семантикою інтонації, наприклад: [Килина]: А що ж ми мали тута - голод
їсти? Прийшли купці, купили, та й уже. Велике щастя! Дуб! (Укр. Л., 525). Так,
словосполучення Велике щастя поза межами контексту мало б вживатися з
позитивною оцінністю, для висловлення захоплення чимось позитивним. У
наведеному реченні ці слова, вжиті у небуквальному значенні, а навіть
протилежному, набувають іншого (іронічного) відтінку.
Як доводять наукові дослідження, енантіосемія часто використовується при
іронічному слововживанні. Якщо таке використання слова стає регулярним (часто
повторюється), узуальним, воно фіксується в тлумачному словнику. Зафіксована у
словниках узуальна енантіосемія називається мовною інгерентною енантіосемією
[127, с. 775], наприклад: Добро 4. ірон. Про щось погане, недоброякісне,
незначне та ін. – Ото каша! – промовив Микола, – і в Вербівці бідував, а такого
добра не їв! (Н.-Лев.) [161, І, 783]; Розумітися, іюся, ієшся на чому, в чому;
ірон. – виявляти повне незнання якої-небудь справи. Розуміється, як вовк на
зорях (Нар. тв.) [161, ІV, с. 97].
Енантіосемія індивідуальна, яка виникає в мовленні (як правило, для вираження
іронії, сарказму), зумовлена контекстом і не фіксується у словниках,
називається адгерентною енантіосемією [127, с. 775]. Наприклад: І всі афіші
змістовні, афіші цікаві, афіші для художнього розвитку київського населення
конче й конче потрібні!.. Трест “Дайош вєсєльє”, НЕП-Танго Маринеточка,
Жа
- Київ+380960830922