РОЗДІЛ 2
МОВНА ПОВЕДІНКА МЕШКАНЦІВ СЕЛА СТАРІ ТРОЯНИ
2.1. Історія утворення села Старі Трояни
Поява болгар і гагаузів у Бессарабії пов'язана з переселенням різних етнічних
груп з Балкан.
Перші відомості про болгар та гагаузів у Новоросійському краї відносяться до
кінця XVIII століття. Переселення болгар і гагаузів у Росію зумовлене трьома
основними причинами: їх важке становище у Болгарії, що знаходилася під
турецьким ярмом, жорстке придушення Квітневого повстання в 1876 р. і
російсько-турецькі війни 1787–1791 рр. і 1877–1878 рр.
Перше масове переселення болгар у Бессарабію почалося в 1806 р. Тоді російська
влада обіцяла переселенцям ряд економічних привілеїв, що сприяло переїзду
частини населення з Північно-східної Болгарії на сучасну територію.
Друге масове переселення болгар та гагаузів датується 1828–1830 рр., коли
Туреччина передає Росії Бессарабію. Бухарестський мирний договір дозволяв усім
турецьким підданим повернутися на Балкани, але ніхто з них не захотів залишити
Бессарабію.
У 1854–1856 рр. відбулося третє переселення болгар. За Паризьким мирним
договором 1856 р. Бессарабія була розділена на дві частини в межах Молдавського
князівства і Російської імперії. Це привело до масової міграції болгар і
гагаузів у Приазов'я й ту частину Бессарабії, що залишалася в межах Росії.
Про історію переселення болгар і гагаузів написано багато, але насамперед
необхідно відзначити класичні праці А.А. Скалковського [168], Г. Занєтова [79],
М.С. Державіна [60].
З переселенням болгар і гагаузів починається новий період в історії
Придунайського краю. Вони утворюють компактні поселення на півдні тогочасної
Росії. Російський уряд був зацікавлений у заселенні й освоєнні Буджака.
Переселенці заснували 67 великих сіл і два міста – Болград і Комрат.
Село Старі Трояни знаходиться в регіоні компактного проживання болгар – у
південній частині Бессарабії. Воно було засноване як колонія Троян у 1817 році
[173]. Розташоване село на березі озера Китай з обох боків нижнього Троянового
валу, що визначило назву села Трояни.
За результатами перепису населення 1827 року, на той час у селі мешкало 457
осіб. Серед колоністів було 86 сімей болгар (з них 207 чоловіків і 193 жінки),
мешкало також 6 сімей молдован (з них 18 чоловіків і 26 жінок) та 2 українці
[173].
Після Кримської війни (1853-1856 рр.) південна частина Бессарабії перейшла до
Молдавського князівства. Кордон між російською частиною Бессарабії й тією
частиною, що тимчасово потрапила під турецьке ярмо, проходив недалеко від села.
У цей же час із території нинішнього Болградського району, а також із сіл
Вулканешти та Чишмекей у Крим переселялися гагаузи. Сніжна зима не дозволила їм
просуватися далі, а тому частина з них повернулася, інша ж залишилася в
прикордонних селах, у тому числі й у селі Старі Трояни. У 1896 році у селі
мешкало 973 особи (болгар 620 осіб, гагаузів – 306, інших національностей –
47). За даними перепису населення 2001 року, в селі проживають 2037 осіб
(гагаузів – 1204 осіб, болгар – 610, росіян – 114, українців –78, молдован –
31).
2.1.1. Характеристика гагаузької етнічної групи
Гагаузи – це тюркськомовне населення, що мешкає на території Молдови, в
Україні, Румунії, Греції й Болгарії.
Історія гагаузького народу ще недостатньо вивчена. У науковій літературі існує
дві версії щодо походження цього народу. Згідно з першою, гагаузи – це нащадки
середньовічних тюркських кочових племен узів, половців, печенігів, згідно з
другою – гагаузи – це отуречені болгари.
Історики схиляються до думки, що гагаузи – це нащадки тюркських болгар та інших
тюркських племен, які заселили болгарські землі в період Середньовіччя. Першим
висунув теорію про тюркське походження гагаузів В. Григорович, який в 1869 році
досліджував бессарабські болгарські колонії. Учений писав, що “у болгарських
поселеннях Бессарабії можна виділити кілька національностей, що покриваються
одним ім'ям – болгари. І однією з цих національностей є гагаузи. Вони говорять
турецькою мовою й мало розуміють болгарську. Рано обернені у християнство, вони
не засвоїли слов'янської мови” [54, с.8]. В. Григорович першим висловив
припущення, що гагаузи протягом багатьох століть проживали в різних регіонах
Азії, а пізніше у XI–XII ст. переселилися на Балкани [там само].
Вивченням походження гагаузів займається С.С. Курогло. Дослідник вважає, що
гагаузи як народність сформувалися в період раннього Середньовіччя на території
сучасної Болгарії, у північно-східній її частині, що називається Добруджею
[107, с.13].
Серед багатьох учених поширена думка, що гагаузи є нащадками пізньої
нормадської хвилі (12–13 ст.) узо-печенігів, куман і сельджуцьких турків, що
осіли на території болгарської держави, зберігши свою мовну і культурну
самобутність [9, с.86; 124, с.4]. Зокрема, М.І. Милаш-Титяк припускає, що
османська навала створила умови для відокремлення цієї частини неслов'янського
населення, якому вдалося уникнути повної ізоляції й асиміляції завдяки
християнській релігії, яку вони прийняли ще в доосманський період [124, с.7].
Відомий етнограф В.О. Мошков, який на початку ХХ століття досліджував побут,
традиції й мову гагаузів, зазначив, що вони не володіють болгарською мовою,
тому в процесі шкільного навчання їм доводиться переборювати значні труднощі,
зумовлені нерозумінням російської [див. 131, с.37].
На початку 70-х років XX ст. багато російських і болгарських мовознавців
займалися вивченням походження гагаузької мови. Так, Л.О. Покровська,
порівнюючи мову бессарабських гагаузів з іншими тюркськими мовами, дійшла
висновку, що гагаузи – тюркська народність, яка відноситься до огузької групи
- Київ+380960830922