розділ 2.3.),
необхідно вказати на наступні моменти:
1. Доцільність розмежування цих двох складових політичного процесу зумовлена
тим, що виокремлюючи їх ми отримуємо можливість чітко визначити, в якому сенсі
ми вживаємо поняття політична система (чи то у широкому, чи у вузькому), і який
саме вектор політичної діяльності ми піддаємо аналізові. Таким чином, кажучи
про політичну участь предметом політологічного дослідження стає сфера впливу
громадян (суспільства) на діяльність інституціоналізованих органів політичної
влади. У цьому сенсі до сфери дослідження залучаються такі категорії як
“політична поведінка”, “політична активність”, “ступінь усвідомлення політичних
інтересів” тощо. Тобто сам політичний процес розглядається скрізь призму
взаємодії суспільства та держави при наголосі на можливості впливу першого на
другу. На відміну від цього, поняття “політичне функціонування” описує
діяльність органів політичної влади, яка є спрямованою на: а) залучення
громадян до участі у політичному процесі з метою отримання їх підтримки; б)
реалізацію політичної влади; в) здійснення державно-управлінських функцій.
2. Аналізуючи політичне функціонування необхідно виділяти два аспекти цього
процесу. По-перше, це діяльність органів державної влади, які виступаючи
носіями політичної влади реалізують державно-владні функції. При цьому навіть
процес державного управління (чи, використовуючи термінологію В.Вільсона,
“чиста адміністративна діяльність”) розглядається як політичне функціонування,
оскільки “не політичність” самого управлінського процесу (мається на увазі
процес прийняття управлінських рішень у сфері державного управління) не означає
того, що ці управлінські рішення не мають політичного значення. В результаті
чого, з огляду на публічний характер управлінських рішень (вони є відкритими
для громадян і мають загально публічне значення), процес функціонування органів
державної влади складає невід’ємну частину процесу політичного функціонування.
По-друге, до сфери політичного функціонування слід віднести діяльність тих
політичних суб’єктів, які не маючи повноважень державної влади ініціюють
прийняття політичних рішень, впливають на політичну активність громадян і
спрямовують її. Основними суб’єктами цього аспекту політичного функціонування є
політичні партії, які тільки змагаються за державну владу і за ряду обставин не
можуть прямо впливати на діяльність органів будь-якої з гілок державної влади.
3. Поєднання стадійно-динамічного (аналіз стадій політичного процесу) та
векторного підходів (дослідження процесів політичної участі та політичного
функціонування) в описі політичного процесу дає можливість скласти його цілісну
структурно-функціональну модель, яка відбиває основні аспекти політичного
процесу, дозволяє охарактеризувати його основних суб’єктів, виявити причини
їхньої активності та способи діяльності, пояснити можливості впорядкування
окремих політичних інтересів і стабілізації політичної системи.
Р О З Д І Л І I I
МЕТОДОЛОГІЯ КОНФЛІКТОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ
3.1. ПОЛІТИЧНИЙ КОНФЛІКТ ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ
Розглянувши у попередньому розділі специфіку структурно-функціонального аналізу
політичного процесу нами було вказано на важливість категорії “політичного
інтересу”, яка дозволяє пояснити одночасно як причини динамізації відносин
всередині політичної системи (побудувати “динамічну модель політичного поля”
[169;263]), так і вказати на активне джерело всього політичного процесу. У
цьому сенсі Ю.Качанов цілком обґрунтовано називає політичний інтерес
фундаментом політики та рушієм політичного процесу[117;156], А.Лузан чітко
пов’язує динаміку взаємодії політичних інтересів та динаміку політичного
процесу[150;33-35], а М.Ільїн пропонує наступну схему пояснення причин
політичної активності: “політичний інтерес – політична
діяльність”[110;138-139].
Дійсно, незалежно від того, яку саме модель політичного процесу ми застосовуємо
(це справедливо навіть для тих концепцій, які наполягають на доцільності
редукції політичного процесу виключно до прийняття та реалізації політичних
рішень), всі вони передбачають погляд на політичний процес як на динамічне
явище (використовуючи одне з базових понять такої сучасної дисципліни як
синергетика, Р.Матвєєв позначає цей динамізм політичного процесу терміном
“нерівновісність”[159;60]), яке має своїм джерелом специфічні інтереси
суб’єктів політичного процесу. До речі, подібна “динамізація” політичного
процесу, є не стільки наслідком застосування по відношенню до нього нової
методологічно-категоріальної системи, скільки специфікою сучасних
суспільно-політичних реалій, коли висвітлення динаміки змін ключових предметів
політичної теорії стає запорукою їх адекватного розуміння [17;12].
Вище нами було описано характер впливу політичного інтересу на різних стадіях
політичного процесу, а також у контексті співвідношення політичної участі та
політичного функціонування. Однак, при цьому ми свідомо залишали поза увагою
питання щодо того, яким саме чином політичний інтерес активує політичний процес
і підштовхує всіх його учасників до політичних дій. Тому з метою надати
всебічної та повної репрезентації концептуально-методологічного аналізу
протікання політичних процесів ми маємо звернутися до цього кола питань.
Для цього ми повинні ввести одне додаткове поняття. Це поняття “політичний
конфлікт”. Справа у тому, що у попередньому розділі ми розглядали політичний
інтерес з точки зору його структури, і тому дещо відсунули на другий план
проблему безпосередньої взаємодії
- Київ+380960830922