РОЗДІЛ 2
Виникнення земської статистики
в Херсонській губернії
Земська реформа 1864 р. в Росії викликала до життя принципово нові
організаційні форми управління на місцях – земства. Земським установам судилося
відіграти видатну роль у побудові правової держави та демократизації
суспільства, забезпечити економічне й культурне піднесення у регіонах
Російської імперії.
Відповідно до «Положения о губернских и уездных земских учреждениях» органи
земського самоврядування були покликані «для завідування справами, що
відносяться до місцевих господарських користей і потреб кожної губернії і
кожного повіту» [163, с. 398]. На них було покладено широке коло обов’язків з
облаштування місцевого життя – розвиток промисловості, сільського господарства
і торгівлі у регіоні, утримання шляхів сполучення і пошти, піклування про стан
народної освіти, охорони здоров’я, громадського нагляду, сприяння
благодійницькій діяльності тощо. До компетенції земства було включено й
спеціальну функцію «надання через губернське начальство вищому уряду відомостей
і висновків по предметах, що торкаються місцевих господарських користей і
потреб губернії чи повіту...» [163, с. 399].
Дієздатність земства безпосередньо залежала від ряду об’єктивних передумов.
По-перше, адекватність практичних кроків земства визначалася рівнем обізнаності
земців з особливостями краю, з’ясування становища місцевого господарства,
потреб і запитів населення. По-друге, повноцінність реалізації поставлених
завдань вимагала наявності у земства значних фінансових ресурсів, визначення
надійних джерел їх поповнення. Законодавством було накреслено лише загальні
підходи до вирішення зазначених проблем. До участі в земській діяльності
залучалися представники місцевого населення, які, пройшовши відбір через
систему кількаступеневих виборів, мали складати найбільш авторитетну,
компетентну й поінформовану групу мешканців регіону. Але насправді зв’язок
обраних земців з широкими верствами населення виявився досить ілюзорним. Через
цензові обмеження до земства потрапили здебільшого представники елітарних
верств суспільства, більшість з яких розцінювало земську діяльність як почесний
тягар або засіб реалізації власних фінансово-економічних інтересів. Фінансову
самостійність земства повинно було гарантувати право на обкладання місцевого
населення спеціальним податком. «Устав о земских повинностях» чітко визначив
основне джерело формування земських сборів – податок на нерухому власність,
розміри обкладання якої визначалися земськими установами через з’ясування
цінності й прибутковості конкретних об’єктів. Проте, передавши земству право на
формування місцевих зборів, влада не забезпечила земців надійними механізмами
його практичної реалізації. Тому перші роки функціонування земств
ознаменувалися наростанням конфліктів з адміністративною владою та місцевими
власниками у справі земського оподаткування.
Земські установи в Херсонській губернії почали функціонувати навесні 1865 р.
Одним з найголовніших питань, що обговорювалися на перших надзвичайних
засіданнях повітових зібрань у березні 1865 р., стало визначення реальних
розмірів фінансових ресурсів земства. Максимальне урахування потенційних
об’єктів оподаткування розглядалося в якості неодмінної передумови рівномірного
й справедливого розподілу земських зборів [214, с. 56, 61-62, 74-75, 93]. Суто
прагматичний інтерес до збільшення земських прибутків підживлювався
ліберальними настановами реформаторської доби про забезпечення станової
рівності у сплаті податків. На засіданні першої сесії губернського зібрання 2
травня 1865 р. новообраний член губернської управи, гласний М.А. Сіренко в
емоційній промові закликав убезпечити «нову земську будівлю» від руйнування,
зміцнивши його фінансову основу. Критикуючи існуючу розкладку земських зборів,
він наполягав на комплексі заходів щодо модернізації податкової системи,
зміцнення фінансової дисципліни, впровадження повноцінного обліку об’єктів
оподаткування [214, с. 40].
Нарікання земських діячів мали серйозні підстави: податкова справа в
Херсонській губернії на час земської реформи знаходилась у вкрай незадовільному
стані. До запровадження земств місцевими земськими зборами та натуральними
повинностями завідували в регіонах особливі комітети (присутствія) про земські
повинності, які складали й подавали на затвердження Державної Ради кошториси
земських зборів і витрат на чергові триріччя. Бюрократичний характер процедури
неминуче призводив до формалізації бюджетного процесу. Затверджені земські
кошториси мали обмежену прибуткову частину, яка спиралася на довільно визначене
коло об’єктів оподаткування, й, відповідно, незначну витратну частину, яка не
задовільняла реальні потреби місцевого населення. Новостворені земські установи
Херсонської губернії застали в дії затверджений ще в 1860 р. кошторис, у якому
на всі губернські потреби передбачалося близько 222,6 тис. крб. [46, с. 1].
Більшість витрат припадало на забезпечення діяльності управлінських структур у
регіоні. Не отримуючи належних коштів на задоволення власних матеріальних і
духовних потреб, податні стани виступали головним платником до місцевого
бюджету. За підрахунками дослідників, з десятини землі податних станів
сплачувалося від 9,5 до 11 коп., тоді як з десятини поміщицької землі лише 3
коп. [46, с. 3]. Неадекватність підходів до розкладки податків підкріплювалася
незадовільним станом системи обліку наявних природних і людських ресурсів.
Корені подібної ситуації приховувалися в існуючій системі місцевої статистики
народного господарства.
У XIX ст. державна
- Київ+380960830922