РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИ ТА РОЗВИТКУ МІСЦЕВОГО
САМОВРЯДУВАННЯ В КОНТЕКСТІ ПРОГОЛОШЕННЯ „ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИБОРУ”
2.1. Становлення організаційної структури Верховної Ради України в контексті
європейської інтеграції України
Декларація „Про державний суверенітет” від 16 липня 1990 р. визначила, що
Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно
сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере
участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах [59].
Європейський вибір було визначено, проголошено, проте для того, щоб дійсно
стати європейською країною, Україні необхідно було здійснювати реформування
державних органів влади до стандартів Європи, так як однією із вимог
європейської спільноти до країни, яка прагне інтегруватися до європейського
політичного, економічного, культурного простору, є наявність ефективної
законодавчої влади, яка встановлює основні напрямки розвитку країни, визначає
пріоритети діяльності інших органів державної влади.
Першим кроком в даному напрямку стало те, що 24 жовтня 1990 р. Верховна Рада
прийняла один із перших законів після проголошення Декларації про державний
суверенітет “Про зміни і доповнення Конституції Української РСР”. Позитивним
моментом є те, що в даному законі було анульовано ст. 6 Конституції УРСР, яка
проголошувала Комуністичну партію керівною і спрямовуючою силою суспільства.
Стаття 7 проголошувала багатопартійну систему, а 49 стаття Конституції надала
громадянам право на об’єднання і участь у політичних партіях. Слід зазначити,
що Україна ще знаходилася у складі СРСР, але у статті 71 зазначалося, що на
території Української РСР забезпечується верховенство законів республіки.
Фактично це означало, що Україна входить до Союзу РСР на правах незалежної
держави з власним зовнішньополітичним курсом [230, 74].
24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла “Акт проголошення незалежності
України” яким було проголошено незалежність України та створення самостійної
української держави. Майже через місяць 17 вересня 1991 р. Верховна Рада
прийняла чергові зміни до Конституції, які змінили назву “Українська Радянська
Соціалістична Республіка” назвою “Україна”. 1 грудня 1991 р. референдумом
український народ голосуванням підтримав рішення Верховної Ради про
незалежність нашої держави.
Європейський Союз відразу ж відреагував на ці кроки, тому 2 грудня 1991 р.
відзначив, що своїм референдумом Україна чітко визначилась як незалежна
держава, і висловив сподівання відносно того, що вона перебере на себе всі
зобов`язання Радянського Союзу, взяті останнім у рамках Гельсінського акту
(1975), Паризької Хартії (21 листопада 1990 р.), і що Україна приєднається до
всіх міжнародних зобов`язань СРСР щодо контролю за нерозповсюдженням ядерної
зброї [456, 96].
Вже 16 грудня 1991 р. позиція ЄС щодо дипломатичного визнання нових держав, які
виникли на терені СРСР, була уточнена: країни повинні поважати положення Хартії
ООН, Гельсінського акту і Паризької хартії про правовий характер державного
будівництва; про демократію, права людини і меншин; недоторканість
територіальних кордонів, "які б могли бути змінені лише мирними засобами і за
спільною згодою" [45, 5].
31 грудня 1991 р., після підписання угоди в Алмати про створення СНД, ЄС визнав
країни, які утворилися на терені СРСР, при цьому підкресливши, що, коли мова
йде про країни, на території яких знаходиться ядерна зброя, то їх визнання має
бути обумовлено приєднанням цих країн як без`ядерних до Угоди про
нерозповсюдження ядерної зброї [45, 6]. Згодом, 2 березня 1992 р., Рада ЄС
вирішила замінити колишні європейсько-радянські договори новими угодами з
країнами, що утворилися, тому міністерствам закордонних справ новоутворених
держав були надані проекти нових угод.
Європейський Союз і Україна розпочали переговори 14 вересня 1992 р., коли
Президент України Л.Кравчук прибув до Брюсселю, де він зустрівся з президентом
комісії Ш. Дельором [202, 93]. Дві сторони підписали меморандум, який
підтвердив необхідність затвердити продовження взаємних зобов’язань обмінними
листами, які випливали з договору 1989 р. між СРСР та ЄЕС, провести переговори
для укладання нової угоди про партнерство і співробітництво, а також про
політичний діалог між Україною та ЄС [456, 97].
Президент України Л.Кравчук запевнив главу Комісії ЄС, що Україна
продовжуватиме свої економічні реформи і висловив бажання отримати допомогу від
Європейського Союзу. Перша стадія допомоги організовувалась у рамках програми
ТАСІС (технічна допомога для СНД), введеної в дію ЄС уже в 1991 р. [456, 98].
ТАСІС одержав завдання сприяти поступові країн СНД до демократії, становленню
ринкової економіки, прискоренню приватизації, зміцненню безпеки атомних
електростанцій, поліпшенню транспортних зв`язків, реформування фінансової
системи, сільського господарства тощо [91, 10].
Верховна Рада на той час діяла на підставі Конституції УРСР 1978 р. [218] та
Тимчасового регламенту засідань Верховної Ради Української РСР, затвердженого
постановою від 22 травня 1990 р. [329]. Ці два документи визначали загальні
засади діяльності парламенту, але чіткої регламентації процедурних питань не
давали, особливо в сферах законодавчого процесу, статусу народного депутата,
взаємодії парламенту та інших гілок влади в світлі європейських вимог.
Для того, щоб відповідати побажанням ЄС визначених на переговорах, Верховна
Рада приймає низку законодавчих актів, зокрема таких як „Про форми власності на
землю” від 30 січня 1992 р. [166], „Про Конституційний Суд” від 3 березня 1992
р. [
- Київ+380960830922