РОЗДІЛ 2
Переклади Миколи Лукаша
як джерело відродження та збагачення української мови
2.1. Перекладацька концепція М. Лукаша у світлі теорії полісистеми
У кожній національній культурі в різні періоди її існування перекладові
відводилась неоднакова роль. Це залежало від сукупності багатьох чинників,
серед яких – функціональне призначення перекладу, його мета й місце в усій
системі національного культурного розвитку. Хоча інколи переклад знаходився на
периферії літературних систем, за певних умов він ставав важливим чинником
літературного, культурного, та ще ширше – національного розвитку, зміщуючись,
відповідно, до центру системи. В українському перекладознавстві цей процес
пояснюють “націєтворчою місією перекладу” [209, с. 11], визначаючи художній
переклад як “чинник формування нації” [65, с. 129]. Проблема перекладу в нашій
державі є не лише мовною та літературною, а й національно-культурною і
державно-політичною [82, с. 11]. Детально умови, за яких переклад може посісти
центральне місце в літературній системі, аналізує ізраїльський дослідник І.
Івен-Зогар у своєму дослідженні “Праці з історичної поетики” [279]. Учений
наводить три основні типи політичних умов, які можуть вплинути на роль
перекладної літератури в певному суспільстві: 1) коли оригінальна література –
“молода” чи перебуває у процесі становлення; 2) коли оригінальна література
знаходиться на периферії системи, чи коли вона слабо розвинена, або при
поєднанні обидвох цих чинників; 3) коли оригінальна література перебуває у
стані кризи чи в літературі є незаповнений вакуум [279, с. 24; 280, с.
193-194]. Така класифікація виникла на основі попередніх спостережень,
припущень, узагальнень та розуміння системного, точніше полісистемного,
характеру літератури, культури в усіх виявах їхнього існування. Для
демонстрації своєї теорії І. Івен-Зогар впроваджує термін “полісистема” як
глобальну систему систем, що включає усі літературні системи – як головні, так
і другорядні, – що існують у певній культурі [282, с. 116]. Перекладна
література є невід’ємною складовою цієї полісистеми. Системи оригінальної чи
перекладної літератури, у свою чергу, є підсистемами вищих рівнів. Так,
полісистема певної національної літератури розглядається як компонент, що
утворює більшу соціально-культурну полісистему, що, окрім літературної, включає
й інші полісистеми, наприклад, художню, релігійну чи політичну [294, c. 177].
Таке розташування літературної системи в широкому соціально-культурному
контексті дозволяє розцінювати літературу не просто як набір текстів, а значно
ширше – як сукупність факторів, що впливають на створення, функціонування і
сприйняття цих текстів. Теорія полісистеми, власне, і намагається пояснити
функціональне призначення різних видів писемних текстів, зокрема й перекладних,
у межах певної культури. З цього погляду, як зазначає О.В. Дзера, “важливою є
не лише відповідність перекладу до оригіналу, але також функціонування
перекладного тексту в умовах культури-сприймача та співвідношення з усім
комплексом її оригінальних та перекладних творів” [39, с. 19]. Тому має рацію
Л. Венуті, стверджуючи, що кожен крок у перекладацькому процесі – від вибору
текстів оригіналів і до реалізації перекладацьких стратегій - позначений
впливом різноманітних цінностей цільової культури, що перебувають у певній
ієрархії [299, с. 308]. Зокрема, вибір тексту для перекладу залежить, як вважає
А. Попович, від поєднання зовнішніх стратегій (суспільної, культурної,
політичної, літературної, економічної та ін.) із внутрішньою стратегією
перекладача, а самі принципи добору текстів оцінюються, насамперед, відповідно
до культурно-політичних потреб цільового середовища [170, с. 56].
Намагаючись з’ясувати роль перекладу в літературній полісистемі та вплив
останньої на нього, І. Івен-Зогар проводить дослідження у двох напрямах:
1) вплив цільової культури на відбір творів для перекладу; 2) засвоєння
перекладними текстами літературних норм та функцій цільової мовної системи
[279, с. 22]. У результаті аналізу вчений доходить до важливих висновків
стосовно кожного напряму дослідження: 1) Відбір текстів для перекладу
проводиться із урахуванням їхньої сумісності з тими формами, які потрібні
полісистемі; причому соціально-літературні умови цільової культури визначають
пріоритетні для перекладу тексти. І. Івен-Зогар говорить про “вакуум” у межах
літературної системи (на рівні форми, методу, навіть жанру), який може бути
заповнений відповідними перекладними творами, забезпечуючи, таким чином,
цілісність та багатогранність цільової полісистеми. 2) Говорячи про норми
перекладу, дослідник зазначає, що у випадку, коли перекладна література займає
центральне місце в полісистемі, межа між перекладними й оригінальними текстами
стає менш чіткою, а саме визначення перекладу розширюється, включаючи, поряд із
власне перекладом, адаптації, наслідування, варіації на тему [282, с. 119].
Детальніше норми перекладу та їх вплив на конкретні перекладацькі рішення
проаналізував Г. Турі, який, взявши модель І. Івена-Зогара за основу, зосередив
свою увагу виключно на перекладі як компоненті полісистеми, намагаючись
створити власну теорію перекладу [296]. Розглядаючи переклад із погляду
цільової культури та у мовно-культурному контексті, Г. Турі доводить, що
будь-який перекладний текст залежить від множини соціально-історичних та
літературно-культурних факторів, які впливають на нього та на конкретні
перекладацькі рішення. Ці чинники він називає “нормами перекладу”, виділяючи
“доперекладні”, “стратегічні” та “оп
- Київ+380960830922