РОЗДІЛ 2. Досудове слідство та розгляд судами кримінальних справ з
обвинувачення у вчиненні політичних злочинів
2.1. Особливості досудового слідства у кримінальних справах з
обвинувачення у вчиненні політичних злочинів
Основну роль на стадії дізнання та досудового слідства у виявленні та розкритті
політичних злочинів відігравали органи поліції [150, с. 45-58]. Саме поліція
була головним пiдроздiлом репресивного апарату в боротьбі з цими злочинами.
Процес створення системи полiцiї у Другiй Речi Посполитiй започаткував закон
вiд 24 липня 1919 р. [77]. Дослiдники одностайні в тому, що принципи формування
польської поліції було запозичене в Англії. В 1934 р. I. Падеревський згадував,
що в перiод свого прем’єрства вiн запросив з Англiї найкращих iнструкторiв, за
допомогою яких і було створено польську полiцiю, якою пишалися поляки [405, с.
16].
Полiцiя мала тримати пiд контролем особисте життя громадян держави, їх думки i
переконання. Полiцiя була "очима" i "вухами" органiв державного управлiння
[270, с. 187].
На пiдставi розпорядження мiнiстра внутрiшнiх справ та мiнiстра вiйськових
справ вiд 12 листопада 1919 р. [81] з 1 грудня того ж року до польської полiцiї
в Галичині зараховували колишніх австрiйських жандармерiв, які бажали в ній
служити. [21 Детально про історію створення польської поліції, її структуру та
її правовий статус див.: [158, с. 83-103].]
Формування кадрiв польської полiцiї вiдбувалося майже стовiдсотково з громадян
польської нацiональності. З 36355 осiб рядового складу полiцiї у 1928 р. було
лише 253 особи непольської нацiональностi. Якщо ж хтось з українцiв потрапляв
до органів полiцiї, то вiн ставав об'єктом особливо прискiпливого вивчення, а
згодом і звільнення. Староста Добромильського повiту в 1922 р. радив коменданту
полiцiї у Львовi негайно звiльнити або перемiстити в iншi повiти одного чеха та
20 українцiв. Він обґрунтовував свою думку тим, що з урахуванням щiльного
заселення повiту українцями, служба українцiв в органах полiцiї є небажаною
[270, с. 190-191].
Основною функцією державної полiцiї була боротьба з полiтичним iнакомисленням.
Як свiдчать численні факти, полiцiя Польщі виконувала цю функцію вкрай ганебно
й запопадливо. Методи боротьби польської полiцiї з революцiйним рухом викликали
осуд i протести в свiтi. Так, лише в 1933 р. полiцiя i вiйськовi, котрі їй
допомагали, замордували на смерть сотнi селян у Львiвському i Кракiвському
воєводствах, котрі виступали на захист своїх елементарних прав [422, с. 46].
Особливо "відзначалися" під час репресій львiвські полiцейські, які в скоєнні
звірств не мали рiвних. У той час полiтичні в'язнi Львiв називали
"Кайданоградом" (вiд iменi полiцейського Кайдана, який родом походив із
Бережанщини і для катування в’язнів застосовував електричний струм). Він ще
1914 р. проявив особливу старанність полiтичного наглядача у таборi Вольфеберг
[54, с. 13, 16-50; 122, с. 250].
Преса слушно писала про Польщу: “Польща смертельно хвора на Зарембiв, Ткачукiв,
Пужицьких, Козакiв, Борановських. Лiкування не допоможе, рак з'їдає
найважливiшi клiтини, операцiя є неминучою [384, с. 330]”.
Одним із головних iнструментів у роботi полiцiї, окрiм застосування фiзичного
насильства до арештованих i затриманих, була органiзацiя мережі таємних агентiв
"конфiдентiв", провокаторів та донощиків. Це були основнi способи боротьби
полiцiї з українським революцiйним рухом.
Термiн "конфiдент" походить від латинського "confidens". У первiсному розумiннi
цього слова воно характеризувало людину як зухвалу, без сорому i честi. Згодом
такi слова, як "confideus" та "confidentio" набули значень: "таємний", "такий,
що давав пiдстави вiрити йому [477, с. 361]", хоч не так уже й багато було
конфiдентiв, яким можна було вiрити i яким довіряла полiцiя. Iнакше i не могло
бути, оскiльки конфiденти польської полiцiї вербувалися з верств "закоренiлих
злочинцiв", як, зокрема засвiдчив у судовому засiданнi колишній полiцейський
Красуцький у кримiнальнiй справi про обвинувачення комiсара Грефорнера [402].
Конфiдент не ототожнювався з провокатором (лат. "provocator"). Ним вважався
таємний полiцейський агент, зрадник, який проникав за завданням полiцiї у
вiдповiднi опозицiйнi до влади організації, із метою пiдбурювання членів цих
організацій до скоювання злочину, щоб видати їх у руки полiцiї [287, с. 564].
Найвищий Суд 10 жовтня 1922 р. роз'яснив, що провокатор може виступати у двох
ролях: як пiдбурювач до вчинення злочину та пособник. Провокатор пiдбурює
когось до скоєння злочину, переслiдуючи мету вiддати його у руки полiцiї [390,
с. 8].
Основна небезпека конфiдентiв полягала в тому, що вони ще до надання iнформацiї
для полiцiї вже звiльнялися вiд будь-якoї вiдповiдальностi за надання не просто
помилкових вiдомостей, а й завiдомо неправдивих даних, незалежно вiд наслiдкiв,
що могла спричинити така iнформацiя. Польський адвокат Леон Пейпер слушно
обурювався ситуацiєю, коли конфiдент у донесеннi вплутував особу, зовсiм не
винну, у тяжку кримiнальну справу, “але волосинка з його голови не впаде i не
вiдповiсть вiн за наклеп, бо за ним стоїть полiцiя, яка гарантує його
недоторканність”. Iнституцiю конфiдентiв називали "демонiчною владою" полiцiї
[477, с. 262]. Джерела засвідчують, що, наприклад, у 1932 р. у Польщі
нараховувалося близько 100 тис. таємних агентів поліції [118].
Мережа конфідентів деморалiзувала суспiльство. Нiмецький учений Стейтер
вiдзначав, що "конфiдент перебуває у принципi на значно нижчому етичному рiвнi,
нiж злочинець, бо в нього навiть вiдсутнi ті позитивнi риси характеру, якi, як
правило, властивi злочинцю, тобто вiрнiсть своїм товаришам [477, с. 263].
Украї
- Київ+380960830922