РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ РЕГІОНАЛЬНОЇ РЕКРЕАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
2.1. Оцінка рекреаційно-туристичних ресурсів Одеської області
Для комплексного розвитку регіону, спрямованого на формування умов поліпшення
якості життя населення, особливе значення має оцінка його
рекреаційно-туристичних ресурсів або рекреаційно-туристичного потенціалу.
Термін „рекреаційно-туристичний потенціал” широко використовується в
дослідженнях, присвячених туризму. Його аналіз необхідний для вияву
перспективних напрямків розвитку. Для об’єктивної оцінки
рекреаційно-туристичного потенціалу регіону повинно бути проведене дослідження
рекреаційних або туристичних ресурсів. Категорії „туристичні ресурси” та
„рекреаційні ресурси” не мають однозначного тлумачення. Для системного вивчення
цих категорій важливо використати еволюційний підхід, який відображає зміну
уявлень про дане поняття в процесі історичного розвитку.
На початку 70-х років 20-го сторіччя П.В.Зачиняєв, Н.С.Фалькович відмічали, що
„в основі туризму лежить величезне різноманіття світу, його природних
ландшафтів, рекреаційних ресурсів, багатств, які створені руками людини,
багатоликість самого людства та прагнення людей пізнати цей світ і самих себе в
ньому” [61, с. 32].
У 80-х роках 20-го сторіччя М.С.Мироненко, І.Т.Твердохлєбов, розкриваючи зміст
рекреаційних ресурсів, виділяють не тільки компоненти природного середовища та
об’єкти антропогенної діяльності, але й вказують на низку особливостей, завдяки
яким вони можуть бути використані для організації різних видів і форм
рекреаційних занять. Ці автори вважають, що зміст категорії „рекреаційні
ресурси” тотожній поняттю „туристичні ресурси”, тому що „за своїм змістом
тривала рекреація співпадає з таким ємним поняттям, як туризм”. Вказані автори
виділяють також наступні особливості туристичних ресурсів: унікальність,
історичну або художню цінність, лікувально-оздоровчу значущість [99, с.
11-12].
Найближчим до розуміння туристичних ресурсів, як ресурсів економічної
діяльності сучасності є визначення Всесвітньої туристичної організації (ВТО).
ВТО туристичні ресурси були визначені як такі, що характеризують пропозицію
туристичного продукту (природні й енергетичні багатства; інституціональні,
політичні, юридичні та адміністративні аспекти; різні блага та послуги,
транспорт і устаткування, що складають специфіку інфраструктури туризму) та
його попит (людський фактор, економічна та фінансова діяльність, соціальні
аспекти) [82, с. 6].
Навіть у більш пізніших працях ресурси туристичної галузі розглядались лише з
точки зору їх споживання. Так у працях А.Буркатта і С.Медлика початку 90-х
років до туристичних відносяться наступні ресурси: природні, культурні,
архітектурні та історичні пам’ятки, технологічні можливості, які „можуть
привабити туриста і підштовхнути його здійснити подорож”, а також засоби
розміщення, ресторани, закусочні, різні види транспорту [87, с.10].
В середині 90-х років минулого століття В.Г.Гуляєв доповнює існуючі тлумачення
туристичних ресурсів шляхом введення нового поняття „туристичний продукт” і
вважає, що „під туристичними ресурсами слід розуміти сукупність природних та
штучно створених людиною об’єктів, які можуть використовуватись для створення
туристичного продукту” [35, с.17].
В законі України „Про туризм” говориться, що „туристичними ресурсами України є
пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі
та з використанням об’єктів державної, комунальної чи приватної власності”
[133]. Це визначення, на наш погляд, не повне, оскільки не враховує усієї
різноманітності напрямків використання цих ресурсів.
Споживчий підхід до туристичних ресурсів є у працях сьогодення. І.В.Зорін та
В.А.Квартальнов виділяють наступні узагальнюючі показники туристичних ресурсів:
рекреаційні, природні лікувальні, туристичні інформаційні, туристичні трудові.
За думкою цих дослідників, до рекреаційних ресурсів належить частина
туристичних ресурсів, яка представляє собою природні та антропогенні
геосистеми, тіла та явища природи, артефакти, що мають комфортні властивості та
споживчу вартість для організації відпочинку та оздоровлення визначеного
контингенту людей у фіксований час за допомогою існуючих технологій і
матеріальних можливостей. Природні лікувальні ресурси ці автори визначають як
„рекреаційні ресурси, призначені для лікування та відпочинку населення, які
відносяться до особливих охоронних природних об’єктів і територій, що мають
свої особливості у використанні та охороні” [64, с. 212-213]. Таке тлумачення
поняття рекреаційних ресурсів відображає маркетингову концепцію ведення
бізнесу, основану на визначенні потреб цільового ринку.
Різні дослідники по-різному співвідносять категорії „рекреаційні” та
„туристичні ресурси”. Є точки зору діаметрально протилежні. Так якщо
В.А.Квартальнов і І.В.Зорін, як було сказано вище, вважають рекреаційні ресурси
елементом туристичних ресурсів, то Ю.С.Путрик і В.В.Свєшников розглядають
рекреаційні ресурси як більш загальне поняття, а туристичні ресурси – лише його
частковістю [136, с.23]. Такі приклади не єдині. Можна говорити про те, що
однозначного вирішення зазначеного протиріччя не існує: в залежності від мети
дослідження співвідношення понять „туристичні” та „рекреаційні” ресурси
змінюється.
Можна констатувати, що туризм і рекреація – тісно пов’язані категорії. Туризм
(від французького tourisme) – подорож, що поєднує відпочинок з елементами
спорту й пізнавальними завданнями. Туризм можна підрозділити за видами,
наприклад, пізнаваль
- Київ+380960830922