РОЗДІЛ II
Соціально-економічне становище
2.1. Національно-політичне життя
Після Першої світової війни геополітичні зміни відбулися у розвитку багатьох
європейських країн. В окремих державах відроджувалося національно-державне
життя. 16 листопада 1918 р., після більш як 120-річного перебування під владою
чужоземних держав, незалежність здобула Польща. Інкорпораційна концепція
східної політики націонал-демократів (ендеків) передбачила включення до складу
Другої Речі Посполитої значної частини територій Литви, Білорусії, України на
підставі кордонів Речі Посполитої 1772 р.
Драматичні прорахунки українців у національно-визвольних змаганнях 1917–1920
рр. призвели до укладення польсько-українського союзу. 22 квітня 1920 р. між
Польщею і Україною був підписаний Варшавський договір, згідно з яким за Польщею
залишалася Східна Галичина, Західна Волинь, Підляшшя та Полісся. Після
закінчення польсько-радянської війни восени 1920 р. між Польщею та радянськими
республіками – Росією, Україною та Білорусією велися мирні переговори. 18
березня 1921 р. у Ризі було укладено мирний договір, за яким територіальні
вимоги Польщі задовольнили. До складу Польської Республіки відійшли
західнобілоруські та західнокраїнські землі [138, с. 454–456].
На Західній Волині, яка в черговий раз потрапила під владу Речі Посполитої, був
запроваджений старий польський територіальний устрій. На території колишньої
Волинської губернії, яка входила до складу Російської імперії, за
адміністративним поділом 4 лютого 1921 р. утворили Волинське воєводство з
центром у Луцьку [109, с. 34]. Площа новоутвореного воєводства становила 30288
км2 [198, с. 70]. До складу цієї адміністративної одиниці увійшло дев’ять
повітів – Дубенський, Горохівський, Ковельський, Кременецький, Любомльський,
Рівненський, Луцький, Володимир-Волинський та Острозький. За перше десятиліття
у воєводстві відбулася реорганізація повітів, яка спричинила нові
адміністративно-територіальні зміни. За рахунок цього межі воєводства значно
розширилася. У 1924 повітовий центр із Острога перенесли до Здолбунова. 1925 р.
був утворений Костопільський повіт [150, с. 312, 371]. 29 листопада 1930 р.
Сарненський повіт зі складу Поліського воєводства відійшов до Волинського
воєводства [109, с. 212]. Таким чином, на початку 30-х рр. територія воєводства
збільшилася на 5466 км2 й становила 35754 км2. Воєводство включало 11 повітів,
125 гмін і 2 473 громади [187, с. 174].
Польська держава за складом населення мала найвищий відсоток національних
меншин серед країн Європи. В 1921 р. близько третини населення Польщі – 27 млн
осіб становили українці, білоруси, євреї та інші національності. Найчисленнішою
національною меншиною були українці, кількість яких сягала понад 5 млн
громадян, або майже 15 % мешканців країни, з яких 2 млн проживали на Західній
Волині, Поліссі та Холмщині [219, с. 371].
Національний склад населення Волині відзначався строкатістю. Згідно з даними
польського перепису населення 1921 р. у краї проживало 1524745 осіб, із яких
українців – 1091168 осіб (71,6 %), поляків – 165614 осіб (10,9 %), євреїв –
188808 осіб (12,4 %), росіян – 14099 осіб (0,9 %), німців – 34532 особи (2,3
%), чехів – 28171 особа (1,8 %) та 2353 особи (0,1 %) інших національностей
[327].
У межах регіону знаходилося 22 міста [267, с. 146]. Найбільшими містами за
кількістю населення у 30-х рр. були Рівне (40 788 осіб), Луцьк (35 700 осіб),
Ковель (27 650 осіб), Володимир-Волинський (24 581 особа), Кременець (19 997
осіб), Здолбунів (10 228 осіб), найменшим повітовим центром – Любомль (4 111
осіб) [298, с. 23].
Серед адміністративних одиниць найбільше мешканців проживало у Луцькому,
Ковельському, Рівненському, Кременецькому повітах, найвища густота населення –
більш як 80 осіб на 1 км2 – спостерігалася у Здолбунівському, Рівненському й
Кременецькому повітах [248, s. 10]. Статистичні характеристики Волинського
воєводства подано у таблиці (Додаток А).
Кількісний склад населення різних національностей постійно змінювався: за
рахунок природного приросту (пересічно 3,8 % народжень і 1,6 % смертей на рік),
а також внаслідок повернення евакуйованих волинян, напливу польських колоністів
при невеликій еміграції за кордон. За результатами перепису 1931 р. число
українців збільшилося й досягало 1 445 000 осіб (69,3 %) , поляків – 326 тис.
осіб (15,6 %) , євреїв – 208 тис. (10 %), німців – 47 тис. (2,3 %), чехів – 31
тис. (1,5 %), росіян – 23 тис.(1,1 %), білорусів – 3 тис. (0,1 %) і решта 3
тис. осіб (0,1 %) інших народностей [248, s. 9].
Польські конституції 1921 і 1935 рр. підтверджували правовий статус
національних меншин відповідно до норм міжнародного права. 110-та та 111-та
статті нової конституції Польщі від 23 квітня 1935 р. передбачали рівність прав
громадян Польської держави. Українці мали повне право на розвиток рідної мови у
школах та виховних закладах, видавництво книг і періодичних видань українською
мовою, вільне сповідування своєї віри за відсутності будь-яких релігійних
обмежень [111, s. 157].
Польська влада пильно стежила за життям національних меншин. Занепокоєння не
викликали ті народи, в яких не відчутними були політичні амбіції.
На початку 30-х рр. чисельною національною групою були євреї. Вони становили
близько 10 % загальної кількості жителів воєводства. Єврейська громада була
замкнутою національною групою. Євреї проживали у релігійних гмінах, які були
створені у червні 1927 р. на основі розпорядження міністра віросповідань і
народної освіти Польщі. У 1933 р. на Волині діяло 35 релігійних гмін [349,
с.124].
На українсько-єврейські стосунки впливало становище в політичній та економічній
сфері. Н
- Київ+380960830922