Ви є тут

Діяльність міжнародних організацій у справах біженців у країнах Західної Європи (20-90-ті роки ХХ ст.).

Автор: 
Міхасюта Олександра Вікторівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U003988
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ПОХОДЖЕННЯ БІЖЕНСТВА ЯК СОЦІАЛЬНОГО ЯВИЩА ТА ЙОГО ПРАВОВІ АСПЕКТИ
2.1. Визначення поняття „біженець” у міжнародному праві
Перед тим, як перейти до докладного висвітлення теми дисертаційного
дослідження, необхідно проаналізувати основні поняття, які безпосередньо
пов’язані, з одного боку, з вивченням такого явища, як міжнародна міграція, а,
зріншого – з міжнародним гуманітарним правом. Зокрема, такими поняттями є
„вимушена міграція”, „біженець” та „притулок”.
“Кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в
межах будь-якої держави, – йдеться у статті 13 Загальної декларації прав
людини. – Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включно зі своєю
власною, та повертатися до своєї країни” [5, c. 14] . (Тут і далі переклад наш
– О. М.). Користування цими правами й складає суть такого глобального
суспільного явища, яким є міграція.
Поняття міграції населення (лат. migratio, від migro - переселяюся) означає
переселення, переміщення населення [358, c. 317]. У демографічних і
соціологічних дослідженнях поняття “міграція” в широкому розумінні цього
терміна означає будь-яке територіальне переміщення населення незалежно від його
тривалості, регулярності чи цільової спрямованості [192, c. 26]. У вузькому
значенні це поняття передбачає переміщення населення з одних населених пунктів
до інших, що супроводжується зміною постійного місця проживання [192, c. 24].
Міграцію прийнято поділяти на дві складові: „еміграцію” - виїзд з однієї
держави до іншої на постійне місце проживання [357, c. 90] - та „імміграцію” -
процес, за допомогою якого негромадяни прибувають до країни з метою поселення
[357, c. 27].
Щодо причин і наслідків міграцій, то проведений науковцями аналіз свідчить про
існування певних об’єктивних і суб’єктивних чинників, які впливають на
міграційні настрої потенційних переселенців. Міграційні мотиви потенційного
переселенця формуються під впливом відповідних економічних, соціальних,
політичних умов і пов’язані, здебільшого, з прагненням індивіда (чи певної
групи осіб) поліпшити свій (чи своєї сім'ї) соціальний статус. У широкому
аспекті комплекс причин, що стимулюють міграційні настрої, можна згрупувати за
наступними параметрами: економічні, політичні, соціальні та природні (пов’язані
зі станом навколишнього середовища) [187, c. 42]. Відповідно до названих причин
розрізняють і стимульовані ними міграційні процеси та міграційні потоки.
Оскільки єдиної, загальноприйнятої класифікації міграцій не існує, серед
науковців поширені різні підходи до типологізації міграцій. Зокрема, міграції
прийнято поділяти за тривалістю, за легальністю, за способом реалізації, за
причинами та мотивами переміщення тощо.
Однією з найбільш поширених класифікацій, за спостереженнями українського
дослідника міграційних проблем О.І. Піскуна, є поділ учасників міжнародної
міграції (відповідно до причин і наслідків цього явища) на шість різних
категорій мігрантів:
Переселенці на постійне проживання – це іммігранти, яким легально дозволено
в’їзд і які очікують на поселення у приймаючій країні, включно з особами, яким
дозволено в’їзд з метою возз’єднання сімей.
Зареєстровані трудові мігранти, які складаються з двох категорій:
* тимчасові робітники - контрактники, як правило, некваліфіковані, які
перебувають у приймаючій країні протягом визначеного періоду часу;
* тимчасові висококваліфіковані робітники, котрі переїжджають з країни до
країни, оскільки працюють у транснаціональних компаніях.
Нелегальні (незареєстровані) мігранти, які не мають легального статусу в
приймаючій країні внаслідок нелегального в’їзду чи перебування.
Шукачі притулку – особи, які перетинають кордони і подають заяву щодо отримання
статусу біженця через побоювання переслідування з політичних, релігійних,
етнічних мотивів чи за належність до певної соціальної групи. Рішення про
надання притулку приймається відповідно до критеріїв, сформульованих у
Конвенції про статус біженця 1951 р. та Протоколі 1967 р. до цієї Конвенції.
Визнані біженцями, відповідно до Конвенції 1951 р. про статус біженця, є люди,
щодо яких урядами відповідних держав визначено, що вони внаслідок обґрунтованих
побоювань, передбачених Конвенцією, не бажають чи не в змозі перебувати у
країні свого попереднього звичного проживання (дослівне визначення поняття
„біженець” - див. нижче).
De facto біженці (зовнішньо переміщені особи). Цим терміном визначають осіб,
які не підпадають під визначення біженця за Конвенцією 1951рр. чи за Протоколом
1967 р., але яким за визнаними вагомими причинами надано тимчасовий захист і,
відповідно, яких не повертають до країн їхнього громадянства, чи якщо вони не
мають громадянства, то до країн постійного проживання [187, c. 44-46].
Деякі дослідники проблем, пов’язаних з переміщенням населення, об’єднують три
останні категорії мігрантів в одну окрему категорію, яку визначають як
“іноземці, що допущені до приймаючої країни через гуманітарні міркування [159,
c. 38]”. Інші ж включають ці групи мігрантів у поняття “вимушеної міграції”.
Під цим поняттям розуміють сукупність територіальних переміщень, пов’язаних з
постійною чи тимчасовою зміною місця проживання людей, які здійснюються з
незалежних від людей причин, як правило, всупереч їх бажанню (стихійні лиха,
екологічні катастрофи, військові дії, порушення основних прав і свобод
громадян) [182, c. 106].
Відомий дослідник поняття „статус біженця” в міжнародному праві Г.рГудвін-Гілл
розрізняє два рівні визначення поняття „біженець”. Так, з одного боку, поняття
„біженець” є чітким науковим терміном, зміст якого визначається відповідно до
принципів загального міжнародно