РОЗДІЛ 2
МЕТОД І НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Поняття актуалістичного методу
Науковий метод є основою наукового дослідження, одним з елементів, за допомогою
яких у науці виконують цілеспрямовані пізнавальні дії [62, с. 12]. У науці
існує вузьке й широке тлумачення методу. У вузькому розумінні метод зводять до
сукупності прийомів, що використовується в дослідженні мови [так само]. У
широкому смислі науковці трактують метод як складну логічну одиницю з певною
структурою [так само].
У структурі кожного методу виділяють такі компоненти: 1) операціональний, 2)
онтологічний і 3) телеологічний [62, с. 17; 167, с. 24].
Операціональний компонент спеціально-наукового методу включає сукупність
прийомів і процедур, що є загальними для будь-якого наукового дослідження
(індукція, дедукція, аналіз, синтез), а також прийоми і процедури, що є
характерними лише для досліджень у тій чи іншій галузі науки (як, наприклад,
логіко-психологічні й артикуляційно-акустичні прийоми, що застосовуються у
мовознавчих дослідженнях). Необхідно зауважити, що прийом лінгвістичного
дослідження завжди передбачає певну дію, оперування з мовним матеріалом [181,
с. 262].
Важливим компонентом наукового методу є також онтологічний компонент.
Онтологічний компонент охоплює принципи та підходи до розгляду певної наукової
проблеми. Для чіткого розгалуження значення термінів метод і принцип необхідно
підкреслити, що “принцип чи теорія, побудована на аналізі певних вихідних
положень, виступають як підсумок пізнання... У той же час на подальших етапах
пізнання отримані знання виступають теоретичними передумовами нових досліджень”
[201, с. 208]. Науковий підхід тлумачать як точку зору, з якої розглядають
об’єкт вивчення, тобто як поняття, що керує загальною стратегією дослідження
[62, с. 13].
Телеологічний компонент будь-якого наукового дослідження становить його мету.
Звичайно, застосування будь-якого методу підпорядковується певній меті
відповідно до загальної мети дослідження, а також до специфіки матеріалу, що
вивчається. Так, наприклад, метод лінгвістичної географії має на меті
“відтворення картини діалектного членування прамовних спільнот і виявлення
ареальних зв’язків між мовами, які становлять ці спільноти” [123, с. 217].
Провідним методом компаративістики є порівняльно-історичний метод. Сучасні
лінгвісти пропонують таке визначення порівняльно-історичного методу: “система
науково-дослідних прийомів, що використовується при вивченні спо-ріднених мов
для побудування картини історичного минулого цих мов з метою розкриття
закономірностей їх розвитку, починаючи від прамови” [116, с. 12]. Але слід
зазначити, що таке визначення є вузьким, оскільки воно зводить значення
порівняльно-історичного методу до операціонального компонента. Проаналізуємо
порівняльно-історичний метод відповідно до визначеної структури наукового
методу.
До операціонального компонента порівняльно-історичного методу відносять такі
прийоми і процедури: 1) прийом генетичного ототожнення фактів; 2) процедуру
лінгвістичної реконструкції архетипу (“праформи”) та фонетичного закону; 3)
прийом хронологізації та 4) прийом локалізації мовних явищ та їх системно
пов’язаних сукупностей [116, с. 9]. Об’єктивну основу генетичного ототожнення
мовних явищ складає генетична здатність до порівняння окремих фактів та їх
сукупностей як у межах єдиної мови, так і в масштабах груп споріднених мов. В
одній мові або в кількох представниках мовної сім’ї завжди є певна кількість
генетично тотожних одиниць, тобто величин, що походять від єдиного історичного
знаменника минулого мовного стану, але зазнали тих чи інших змін [116, с. 13].
Найважливішими на цьому етапі дослідження мовної спорідненості є фонетичні
відповідності [116, с. 14]. Під лінгвістичною реконструкцією розуміють
відтворення мовного стану на різних хронологічних рівнях [116, с. 19]. Важлива
роль належить тут прийому моделювання, що базується на двох основних схемах: на
моделі диференціації індоєвропейських мов (модель “родовідного дерева” А.
Шлейхера) і на моделі поступового переходу від одних мовних груп до інших
(“хвильова” теорія Й. Шмідта) [116, с. 20].
Важливими складниками порівняльно-історичного дослідження є також розв’язання
питання щодо часових та просторових характеристик мовних явищ; причому для
лінгвістики переважне значення мають факти відносної, а не абсолютної
хронологізації та локалізації явищ [116, с. 31].
Онтологічний компонент порівняльно-історичного методу охоплює такі принципи, як
1) принцип історизму; 2) принцип причиновості; 3) принцип системності; 4)
принцип загального зв’язку явищ [62, с. 15]. Провідним принципом
порівняльно-історичного методу є принцип історизму, що є принципом пізнання
явищ у їх становленні та розвитку, у конкретно-історчних зв’язках. Розвиток
розглядається як зміна ряду етапів, кожний з яких видається відносно
завершеним, що дозволяє зіставляти його з іншими [62, с. 17]. Невід’ємною
частиною вивчення мовних явищ є встановлення причин їх виникнення та розвитку.
Визначення об’єктивних причин, дія яких викликає якісні зміни в тому або іншому
об’єкті, є суттєвим елементом теоретичного розуміння процесу розвитку і
підпорядковується принципу причиновості, що входить до структури
порівняльно-історичного дослідження [62, с. 17]. Принцип системності в
дослідженні мови вчені розглядають як відбиття системних властивостей самої
мови [62, с. 19]. Наведені принципи вчені тлумачать як вияв універсального
принципу загального зв’язку явищ [62, с. 22].
Телеологічний компонент порівняльно-історичного методу становить його мета, яку
тлумачать я
- Київ+380960830922