РОЗДІЛ II
АНАЛІЗ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ ГЛУХИХ І СЛАБОЧУЮЧИХ У РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ
2.1 Довоєнний період (1917-1941 рр.)
Суттєві зміни в організації всієї системи освіти нечуючих, в тому числі і
професійної освіти, відбулися зі зміною політичного ладу та встановленням
радянської влади в країні. Освіта і працевлаштування глухонімих (як і осіб з
іншими психофізичними вадами) стали предметом піклування держави, а не лише
окремих представників педагогіки, медицини та прогресивної громадськості.
Так, училища глухонімих на підставі декрету РНК УСРР від 25.01.19 р. “Про
передачу всіх навчальних закладів у розпорядження відділу освіти” були передані
в систему Народного комісаріату освіти (НКО) і стали розвиватися на основі
принципів єдиної трудової школи.
У 1917 році деякі школи (Одеські училище і школа-притулок для глухонімих
дітей) через скрутне матеріальне становище припинили своє існування. З цієї ж
причини у 1923 році було ліквідовано Катеринославську (Дніпропетровську),
Малинську та Херсонську школи. Але уряд країни постійно вживав заходів щодо
охоплення загальним навчанням усіх категорій дітей, тому, починаючи з 1926
року, мережа шкіл для глухонімих почала зростати.
Процес розвитку шкіл глухонімих в перші десятиріччя радянської влади висвітлено
в наукових працях [14-16; 81; 82; 88; 89; 91; 92; 301-303]. Узагальнюючи
наведений в них фактичний матеріал, можна зробити висновок, що з перших днів
існування радянська школа глухонімих проводила значну роботу з підготовки своїх
вихованців до активної участі у суспільному житті. Ця робота виявлялася не лише
в наданні учням загальноосвітніх і професійних знань, а й у прагненні
встановити оптимальний зміст навчання та розробити відповідні методики. Але
впродовж ще 10 років, через відсутність централізованого керівництва, кожна
школа розробляла свій навчальний план і відповідні програми. Професійна
підготовка як навчальний предмет була збережена, але, як і в дореволюційних
училищах, вона ще носила ремісничий характер. Певне ремесло учні починали
опановувати з 12-річного віку.
Найважливіші проблеми розвитку спеціальної школи обговорювалися на з’їздах і
конференціях дефектологів. Наймасштабніші з таких заходів проводилися у Москві,
але їх рішення мали важливий вплив на роботу спеціальних шкіл Української
республіки.
Так, у 1920 році відбувся I Всеросійський з’їзд з питань дитячої
безпритульності та дефективності. На з’їзді було обговорено багато питань з
різних галузей дефектології. Зокрема, було зроблено спробу визначити основні
напрямки професійно-трудового навчання нечуючих. З цього питання делегатами
з’їзду було висунуто дві пропозиції - з боку педагогів Петроградської і
Московської шкіл для глухонімих.
Представники Петроградської школи вважали, що школи для глухонімих мають бути
двох типів:
1. Заклади з елементарним змістом освіти в галузі мови й арифметики, а також
професійного навчання. Цей тип закладів розглядався як загальнодоступний для
глухонімих дітей.
2. Школи підвищеного типу (інститути) для здібних глухонімих дітей. В цих
закладах зміст освіти мав бути більш розширеним. Професійна освіта мала бути
“індустріальною”, тобто ознайомлювати учнів з основами виробництва
(теоретичними відомостями з технології, матеріалознавства, устаткування тощо).
Представники Московської школи вважали, що професійну підготовку потрібно
виключити з навчальних планів шкіл глухонімих. Для надання нечуючим певної
професії пропонувалося організовувати спеціальні професійні школи.
Практично ні та, ні інша пропозиції в той час не були реалізовані через
відсутність належних умов (правової та науково-методичної основ, а також
коштів).
Також учасниками з’їзду було визначено низку першочергових завдань у галузі
спеціальної освіти, зокрема:
1) введення загального обов’язкового навчання глухонімих дітей;
2) створення для нормальних глухонімих шкіл на зразок загальноосвітніх і
професійно-трудових;
3) створення трудових і сільськогосподарських колоній для розумово відсталих
глухонімих;
4) організація додаткових спеціальних курсів для глухонімих, що закінчили
школи;
5) створення спеціальних закладів для підготовки сурдопедагогів [79].
У 1924 році в Москві відбувся II Всеросійський з’їзд з питань
соціально-правового захисту дітей і підлітків. До цього з’їзду Відділом
соціально-правового захисту неповнолітніх НКО РРФСР було видано збірку “Питання
виховання сліпих, глухонімих і розумово відсталих дітей” [54], в якій
виносилися на обговорення деякі проблеми дефектології, а також висвітлювалися
погляди науковців і вчителів спеціальних шкіл на можливі шляхи розв’язання цих
проблем.
Зокрема, увага учасників з’їзду зверталася на відсутність системи у
професійно-трудовому навчанні, що було характерним для шкіл усіх типів, і
вказувалося на необхідність найближчим часом “розв’язати питання про працю в
усій його широті”, тобто:
1) визначити мету і завдання шкільної професійно-трудової підготовки;
2) створити відповідні до цього навчальні програми з методичними порадами щодо
їх виконання;
3) організувати при кожній школі навчальні та навчально-виробничі майстерні.
Важливість поставлених завдань обґрунтовувалася тим, що від вірної організації
професійно-трудового навчання в спеціальних школах значною мірою залежить
подальше працевлаштування випускників, а, отже, і їх подальша доля [54, с.
34].
Доповіді з різних галузей дефектології було виділено на з’їзді у самостійні
секції. На секції з проблем сурдопедагогіки обговорювалося питання побудови
такої системи навчання, яка б забезпечувала підготовку глухонімих дітей до
учас
- Київ+380960830922