РОЗДІЛ 2.
ПЕРЕДУМОВИ І ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ РУХУ ОПОРУ НА ТЕРИТОРІЇ ДИСТРИКТУ ”ГАЛИЧИНА”.
Попри дії бійців Червоної армії, спрямованих на організацію оборони Радянського
Союзу від нападу військ нацистської Німеччини, що розпочався 22 червня 1941 р.,
вже на початок липня 1941 року територія Галичини була повністю окупована
німецькими військами. Патріотично налаштовані сили усвідомлювали необхідність
організації опору німецьким окупантам. В створенні Руху Опору на території
Галичини брали участь три основні політичні сили, зокрема прихильники
радянської влади, українські націоналісти та представники польських
національних сил.
Передумови виникнення Руху Опору на території дистрикту ”Галичина” можна
поділити на суспільно–політичні та економічні.
Насамперед необхідно розглянути передвоєнну політику нацистської Німеччини щодо
України. Так, прийшовши до влади у 1933 р., німецькі нацисти розпочали
втілювати в життя свої ідеї стосовно розширення німецьких територіальних
володінь. Плани нацистів відносно українських земель розглядалися в площині
завойовницької політики в напрямку Східної Європи. Єдиним обґрунтуванням цієї
ідеї стало твердження А. Гітлера про те, що всі здобутки Центральної Європи та
дореволюційної Росії були справою німецьких меншин, тому німці – природні
правителі цього регіону [334:800].
Гітлерівська дипломатія намагалась розіграти “українську карту” шляхом збурення
українських етнічних груп та громадської думки в різних країнах, де українці,
проживаючи на своїх етнічних територіях, зазнавали утисків і були незадоволені
своїм становищем. Німеччина використовувала це для політичного тиску на Польщу,
Румунію, Чехословаччину, Угорщину та СРСР.
На початку Другої світової війни керівництво ”Третього Рейху” розглядало три
варіанти політичного майбутнього українських територій, що до середини 1941 р.
перебували у складі Радянського Союзу. Перший варіант передбачав надання
державним утворенням на цих землях певних форм формальної суверенності під
протекторатом Німеччини; другий – розглядав можливість встановлення особливого
окупаційного режиму; третім передбачалося приєднання завойованих територій до
Німеччини і здійснення на них колонізаційної політики [202:5].
Слідом за німецькими нацистами українським питанням зацікавилися й країни –
союзники Німеччини – Італія та Японія. Зокрема, починаючи з середини 1938 р.
італійські засоби масової інформації розпочали публікації статей з українського
питання. Так, 13 грудня “Джорнале дўІталія” опублікувала статтю “Європа перед
лицем нової проблеми. Українські меншості вимагають від Москви і Варшави
автономії” [190:87]. Не залишала без уваги цю проблему і японська дипломатія.
Так, під час перебування у Львові 15 грудня 1938 р. секретар японського
посольства в Москві Кахоко мав зустрічі з представниками українського
національного Руху Д. Левицьким, Д. Паліївим та ін. Під час розмови секретар
висловлював сподівання на відновлення в скорому часі Української держави, яка
буде відігравати важливу роль в Європі [44:арк. 8].
За таких обставин українські патріотичні сили, насамперед Організація
українських націоналістів з середини 1930-х р. свої надії на допомогу у
відновленні Української держави пов’язувала з Німеччиною, яка на той час могла
бути чи не єдиним їхнім союзником. За визначенням істориків К. Бондаренка та
Ю. Киричука, на той час ”весь український національно–визвольний Рух був
пронімецьким за своєю суттю” [208:69].
Лідери ОУН бачили Україну частиною майбутньої ”Нової Європи”, проголошеної
А. Гітлером, у якій кожен народ, кожна нація знайде свою державність. Проте
така орієнтація на Німеччину, за словами дослідника К. Бондаренка, була швидше
спробою знайти союзника, аніж сюзерена [206:19].
Окупація військами нацистської Німеччини території Галичини викликала у
політичних та громадських колах неоднозначну реакцію, що була наслідком
швидкого розвитку подій.
Представники німецької та частини української громади вітали прихід німецьких
військ на територію Галичини. Так, 27 червня 1941 р. населення Рави–Руської на
Львівщині радісно і з квітами зустрічало німецькі війська. На перехресті доріг
встановили транспарант з написом ”Гайль Гітлер – Слава Україні”. Було вивішено
українські національні прапори і свастику [86:280]. Хоча були й випадки, коли
настрій населення змінювався під впливом обставин. Зокрема, у с. Млини
Львівської області 25 червня 1941 р. під час вступу до села частин німецької
армії невідомий вбив німецького солдата. За це окупанти стратили двох місцевих
жителів. За словами автора звіту з цього району, ”вбиті, і ціле село з
процесією спочатку вітало німців, а тепер огірчене” [86:77].
Негативно сприйняла звістку про початок нацистської окупації цього краю
польська спільнота, прорадянсько налаштована частина української громади, а
також євреї, яким було відомо про антиєврейську політику нацистів на окупованих
територіях Польщі. Саме ці групи населення склали першу соціальну основу
майбутнього Руху Опору. Проте більшість населення Галичини зайняла вичікувальну
позицію за принципом ”подивимось, чия візьме”.
У перші тижні окупації краю в середовищі української громади, що перебувала під
впливом Організації українських націоналістів, панували дещо ейфорійні настрої.
Так, після 22 місяців більшовицької влади українське населення Галичини,
насамперед селяни, сприймало німців як силу, що виганяла радянський
тоталітарний режим і тому-то зустрічало їх хлібом і сіллю [155:3]. Цьому
частково сприяли й німецькі пропагандистські відозви до гнаселення у червні
1941 р., які розповсюджувались зі вступом німецьких військ: ”Українці! Ви
бу
- Київ+380960830922