Розділ 2
СТАНОВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВОЇ ВЕРСТВИ
НА ПІВНІЧНОМУ ЛІВОБЕРЕЖЖІ
(ДРУГА ПОЛОВИНА ХV – СЕРЕДИНА ХVI СТ.)
Після приєднання Чернігово-Сіверщини до Великого князівства Литовського
прикордонне становище реґіону змусило литовську державу посилювати “українні”
замки-міста, серед яких ключову роль відігравав старовинний Любеч. Це зумовило
головну особливість розвитку міста не стільки як центру торгiвельної та
промислової дiяльностi, скільки як військової фортеці. Держава перетворила
Любеч у своєрiдний форпост вiйськової органiзацiї краю, зобов’язавши до
військової служби різні категорії місцевого населення. Протягом другої половини
ХV – середини ХVI ст. відбувалось оформлення цієї людності у повноцінну
військовослужбову спільноту – служебну шляхту Любецької волості.
2.1. Джерела формування служебної шляхти реґіону
З‘ясування генези військовослужбової верстви Любецького замку слід розпочати з
екскурсу в давньоруський перiод, адже Любеч посідав важливе мiсце на полiтичнiй
картi ІХ-ХІІІ ст. Це обумовлювалось його географiчним розташуванням на високому
лiвому березi Днiпра, у мiсцевостi, що утворює неприступну природну фортецю.
Фактично Любеч замикав головну транспортну артерiю Схiдної Європи – Днiпро,
захищаючи з пiвночi землi Середнього Поднiпров'я [145, с.5].
Любецька околиця як історико-географічний реґіон належить до поліської зони
Придніпровської низини з дерновими супіщаними, глинисто-піщаними, черноземними
вилугованими, лучно-черноземними та частково темно-сірими (чи не найбільш
родючими на Чернігово-Сіверщині) лісовими ґрунтами [131, с.54-55; 146, c.16;
147, с.93; 148, с.85]. Рельєф місцевості – здебільшого заболочена рівнина.
Клімат помірно континентальний з достатньо теплим літом та порівняно м’якою
зимою [149, c.60]. Багаті водні ресурси дозволяли розвиватися рибальству,
судноплавні водні артерії допомагали швидко одержувати необхідні товари з інших
реґіонів. На лівому березі Дніпра північний кордон Любецької околиці проходив
по р. Сож з її лівобічною притокою р. Уть, на півдні – по р. Пакулька. На
Правобережжі територія околиці знаходилась у межиріччі Дніпра та його притоки
Брагінки, по якій проходив західний кордон. Крім того, слід згадати
правобережні (Пясочинка і Чемериси) та лівобережні (Вир, Ворздна, Вертеч)
притоки Дніпра, а також притоки Десни Замглай, Стрижень та Білоус. Гідроресурси
реґіону представлені також озерами та болотами, з яких два найбільших – Замглай
та Паристе – робили неприступним північний кордон, а наявність покладів
болотяної залізної руди та пісків дозволяла розвивати виробництво заліза і
скла[149, c.60].
Природні умови Лівобережжя сприяли його освоєнню людиною і розвитку
продуктивних сил. Слов’янськi поселення у цій місцевості iснували вже в першi
столiття нашої ери. У IХ ст. тут виникає невелике мiсто з дерев'яними
укріпленнями. У другiй половинi ХI ст. в Любечi був побудований дерев'яний
замок. На думку Б.Рибакова, це вiдбулося за часiв князювання у Чернiгові
Володимира Мономаха (1078-1094) [150, с.95]. Розкопки, проведенi у Любечi
впродовж 1957-1960 рр. пiд орудою академiка Б.Рибакова, дозволили вiрогiдно
реконструювати давньоруський феодальний замок «(Рис.2.1)». Щоправда, на думку
сучасних дослідників, у цій спробі реконструкції були широко використані
елементи фортифікаційних споруд більш пізнього періоду – XV-XVIІІ ст. [151,
c.8].
Замок був розташований у центральнiй, найбiльш захищеній частинi Любеча – на
пагорбі (дитинці), висота крутих схилiв якого сягала 40 м. Навколо знаходились
села, монастирi, курганнi могильники та пристань на Днiпрi [145, с.6]. У плані
Замкова гора – неправильний чотирикутник (104 х 32 метри),
площею 0,33 гектара. Забудова Любецького замку була досить щільною. Знизу замок
вiдокремлювався вiд мiста сухим ровом, через який був перекинутий пiдйомний
мiст. Вимощена колодами дорога вела до центральної брами з двома вежами i
трьома заслонами. За нею вхiд захищала ще одна вежа – чотириповерховий донжон,
у якому, вочевидь, мешкав замковий намiсник-староста. Окрім згаданих, замок мав
ще від 4 до 6 чотиригранних веж. В основі земляного валу Любецького замку були
дерев`яні зруби (городні) заповнені глиною, на валу стояли рублені дубові стіни
із заборолами. До валу прилягали житловi зруби-клiтi з плоскими покрiвлями, якi
водночас слугували бойовими площадками. Головною спорудою замку був
триповерховий дерев'яний палац довжиною 40 м i шириною 9-13 м [150, с.95-96].
На думку Б.Рибакова, саме тут мiг проводитись князiвський з’їзд 1097 р. У замку
була i невелика дерев'яна церква зі свинцевою покрiвлею, поблизу неї –
кладовище. Окремо розмiщувалися одноповерховi будiвлi замкової сторожи та
челядi. В усiх примiщеннях замку, окрiм палацу, знайдено глибокi ями, в яких
зберiгалися запаси води та продовольства. Це дозволяло мешканцям замку, а за
пiдрахунками Б.Рибакова їх було 200-250 чоловiк, витримати рiчну облогу в
“автономному” режимi [150, с.95-96; 151, с.8].
Водночас, Любецький замок був центром великого торгово-ремiсничого посаду, який
розташовувався на пiвдень та захід вiд дитинця. У свою чергу, посад був
оточений земляним валом та ровом. Загалом розмiри укрiпленої частини Любеча
сягали 4,5 гектара [77, с.588; 152, с.49, 53].
Залюдненим був і прилеглий реґіон. Розвитку торгівлі та ремісництва сприяв
торгівельний шлях Чернігів – Любеч. У межріччі Десни і Дніпра археологами
зафіксовано близько 200 сільських поселень ХІ-ХІV ст. Фіксуються тут і
літописні міста – Листвен та Рогоща. На Рис. 2.2. відображені розвідані на
сьогодні поселення (в основі карти лежить реконструкція мережі поселень,
опрацьована О.Шекуном
- Київ+380960830922