РОЗДІЛ 2
ПРИЧИНИ ГОЛОДУ 1946-1947 РОКІВ - ТРЕТЬОГО РАДЯНСЬКОГО ГОЛОДОМОРУ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1. Розвиток сільського господарства півдня УРСР
в перші повоєнні роки
Сільське господарство вийшло з війни в плачевному стані і потребувало не просто величезної допомоги, а зовсім інших підходів до нього з боку держави.
Це добре розуміли всі, цього не міг не знати уряд. Зосереджуючи увагу на вивозі трофейної техніки, обладнання і спеціалістів, радянське керівництво заодно намагалось підсобити сільському господарству. Однією з таких спроб можна вважати перегін і продаж колгоспам та радгоспам худоби з Німеччини, Польщі, Румунії.
Відбудова зруйнованого війною сільського господарства почалася з перших днів визволення України від німецько-фашистських загарбників. Незважаючи на величезні труднощі, у найкоротші строки наполегливою працею колгоспників були відновлені зруйновані села, підняті з руїн колгоспи і радгоспи.
Вже на кінець 1944 року практично відновилась діяльність усіх українських колгоспів, на 65 % порівняно з довоєнним періодом були відновлені посівні площі [5.161, С. 102]. Хлібороби в 1944 році з кожного гектара зібрали по 10,8 ц зерна. Це дало змогу виконати державний план хлібозаготівель на 100, 3%, а план здачі хліба у фонд Червоної Армії - на 171,1% [6.190, 1959, №6, С. 17]. У 1945 році колгоспи України мали розширити площі оброблюваних земель більш як на 1 мільйон гектар [7.209, 1946, 2 лютого]. Виконання даного плану не було забезпечено відповідним зростанням матеріальних ресурсів, перш за все трудових і тяглових.
Надзвичайно напруженим залишалося становище з трудовими ресурсами в селах України. Багато працездатних колгоспників залучалося до відбудови промисловості, так як селянство було одним з основних джерел поновлення швидко зростаючого робітничого класу. Основну силу в колгоспах становили жінки. В 1945 році вони виробили 72,2% всіх трудоднів [6.190, 1954, №6, С. 19]. Тому виконання плану по розширенню посівних площ можливо було тільки шляхом підвищення напруженості праці. Навантаження на трактори і живе тягло втричі перевищувало передвоєнний рівень [6.197, 1945, №1, С. 19].
У 1945 році замість коней на польових роботах широко використовували колгоспні та особисті корови, хоча продуктивність праці при цьому падала на 25-40 %. У Цюрупинському районі Херсонщини таким чином було виконано 62 % усіх польових робіт [1.87, Арк. 71].
В Саратському районі Одещини на одну корову в переведенні на умовну оранку припадало 15 гектарів [1.87, Арк. 52]. Боронували землю часто жінки, впрягаючись у борони по кілька осіб, скопуючи землю вручну лопатами, вручну й засівали.
Але навіть максимальне використання наявного тракторного парку та корів не могло компенсувати нестачі тягла. Тому колгоспники повинні були готувати ґрунт під посіви вручну. Часто вони впрягалися замість худоби в упряж, копали землю лопатами, на плечах чи на візках доставляли насіння в поле. Більша частина врожаю збиралася вручну. В доповідній записці Держплану України вказувалося, що "гостра нестача тяглових засобів і робочої сили в колгоспах і радгоспах УРСР, навіть при неповному освоєнні орних земель, не дозволяли своєчасно та високоякісно підняти і обробити чисті пари, провести лущення стерні, підняти зяб, провести посів ярих культур у найкращі строки, а також належним чином доглянути посіви" [1.54, Арк. 37].
Якщо в 1945 році посівні плани колгоспів досягли довоєнних, то валовий збір зернових - лише 46, 9% [5.183, С. 54, 191].
Величезні фізичні навантаження негативно вплинули на стан тяглової худоби. У Миколаївській, Кіровоградській, Херсонській областях налічувалося від 33 до 16 тисяч голів виснаженої худоби [1.13, Арк. 101]. Спостерігався їх масовий падіж. Близько 24 % поголів'я загинуло на Одещині, в цілому по Україні воно скоротилося в 1945 році майже на 144 тисячі голів, що становило 16,1 % їх загальної кількості [1.14, Арк. 57].
Не обґрунтовані економічно плани, спрямовані насамперед на найшвидше відновлення довоєнних площ оброблюваних земель, були однією з основних причин низького рівня агротехніки. З серйозними порушеннями агротехніки проводилася сівба озимих. Добрива під посіви майже не вносилися. Все це поряд з несприятливими погодними умовами в деяких районах республіки призвело до зниження врожайності зернових з 10,8 ц в 1944 році до 7 ц в 1945 році. Значно зменшився їх валовий збір, що зумовило невиконання республікою планів хлібозаготівель, хоча державі було здано більше як 56% вирощеного зерна. У багатьох колгоспах воно було вилучено майже все, включаючи фураж і посівні фонди, через що нічим було оплатити трудодні колгоспникам. У 1945 році в Україні визначили на трудодень в середньому по 400 грамів зерна. Хоч і цього селяни повністю не одержали. Як наслідок, у ряді районів УРСР, особливо на Півдні, почалися серйозні продовольчі ускладнення. У лютому 1946 року союзний уряд надав колгоспам південних областей України продовольчу позику в розмірі 16 325 т зерна, в тому числі для Херсонської області - 7 500 т, Миколаївської - 3 255 т. Однак вона була недостатньою і не могла істотно вплинути на становище колгоспників, у яких перед цим повністю вилучили зерно [1.12, Арк. 1].
Не кращим було становище і в тваринництві. На кінець 1945 року поголів'я худоби досягло 43 % довоєнного рівня, а посіви кормових культур - лише 29 % [1.119, С. 58]. Врожайність зернових була значно нижчою ніж до війни. Це призвело до знищення продуктивності худоби: на одну фуражну корову в середньому по республіці було надоєно 900 л молока [1.14, Арк. 56]. Не все гаразд було і з м'ясопоставками. В 1945 році господарства Одеської області здали державі лише 43 свині [7.209, 1946, 3 січня]. Щоб виконати план м'ясозаготівель, колгоспи були змушені здавати молодняк, виснажену худобу, корів. Великим був падіж худоби.
На кінець 1945 року в південному регіоні України склалася вкрай несприятлива обстановка, що вимагала серйозного перегляду аграрної політики.
Таким чином, сільсь