РОЗДІЛ 2
БІЛЬШОВИЦЬКА ПРОДОВОЛЬЧА ПОЛІТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ
ВПРОВАДЖЕННЯ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ
2.1. Формування радянських органів влади
та їх перші кроки у продовольчій галузі
Без чіткого уявлення про теоретичні погляди більшовиків щодо вирішення одного з найважливіших питань існування суспільства, тобто продовольчого, без глибокого розуміння їх практичних кроків у сфері реалізації власної продовольчої політики неможливо розглянути форми, причини та наслідки втягування воєнної організації, правоохоронних і низки надзвичайних державних органів у процес вирішення політико-економічних проблем. Однією з особливостей є ще й те, що деякі громадські організації, наділені владними повноваженнями, на певних етапах становлення радянської влади відігравали чи не найважливішу роль у вирішенні економічних питань.
Після оголошення боротьби з економічними стимулами до праці, виникла проблема, як примусити виробників хліба віддавати його державі. Доречно буде зазначити, що труднощі під час заготівлі та розподілу продовольчих ресурсів існували ще за попередніх урядів. Досить активну боротьбу із зростанням цін провадив царський уряд під час Першої світової війни, в результаті чого наприкінці 1916 р. було оголошено примусову хлібну розкладку за фіксованими цінами. Дещо пізніше, у березні 1917 р., Тимчасовий уряд видав закон, згідно з яким усі лишки хліба підлягали здачі державним продовольчим органам за встановленими цінами, а в травні цього ж року утворилося Міністерство продовольства [273, с. 36, 39, 40]. Отже, ідея щодо монополізації хлібної заготівлі не належала більшовикам, які успадкували її від попередніх урядів разом з проблемами у сфері забезпечення населення та армії. Але попри це, більшовицька програма боротьби з голодом, що передбачала організацію обліку всіх наявних запасів хліба, продовольства та промислових товарів, виробництво яких було державною монополією, виявилася найрадикальнішою. Крім того, передбачалося встановити державний та робітничий контроль над виробництвом і розподілом продуктів [287, с. 128].
Безумовно, для подальшого подолання труднощів продовольчого забезпечення існувало безліч економічних, відомих керівникам країни методів, але боротьба за хліб розгорталася загалом ще й через необхідність встановити повний контроль над українськими селянами, щоб легше викачувати з них продовольчі ресурси, вельми необхідні для утримання влади [88, с. 40-41]. Така політика здійснювалася ще й тому, що більшовики розглядали селян як дрібну буржуазію, котра, звичайно, не могла бути союзником їх партії, а економічні інтереси селянства не бралися до уваги [182, с. 268]. Не враховувати ж такий численний прошарок населення переважно аграрної країни було неможливо.
Установивши свою владу, більшовики передусім сформували Тимчасовий радянський уряд України й почали вживати практичні заходи щодо вирішення продовольчого питання за схемою, апробованою ще в 1918 р. на російських селянах, із залученням робітничих, збирально-реквізиційних та загороджувальних загонів [112, с. 18]. На той час було цілком зрозуміло, що без подолання продовольчої кризи утримати владу в країні, охопленій полум'ям громадянської війни, буде складно, а точніше, неможливо.
Підставою для організації продовольчої справи в Україні стала постанова уряду УСРР від 5 лютого 1919 р. "Про вилучення лишків хліба і встановлення твердих цін на них", згідно з якою Наркомпроду України надавалися монопольні права на ведення заготівлі, обліку та розподілу всіх продовольчих запасів республіки [37, оп. 1, спр. 14, арк. 33]. Як бачимо навіть із назви постанови, продовольча політика українського радянського уряду нічим не відрізнялася від курсу, який вже широко впроваджувався на території Росії. Відповідно й формування продовольчих органів УСРР відбувалося з метою примусового вилучення хліба. А здійснювалося воно за адміністративно-територіальним принципом, коли губернські й повітові продовольчі комітети, які були колегіальними виборчими органами, очолювалися комісарами й працювали під контролем місцевих рад. Наркомпрод УСРР залишив за собою право призначати в місцеві продоргани до половини членів колегії [230, с. 19].
Після відновлення радянської влади у лютому 1919 р. губернський продовольчий комітет було утворено і в Катеринославі, який негайно приступив до формування повітових підрозділів [3, оп. 1, т. 1, спр. 2168, арк. 28], а на початку березня тільки-но створена колегія розглянула ряд питань стосовно організації продовольчої справи в губернії. У рішенні колегії відзначалося, що незважаючи на постанову уряду, на підвідомчій території продовжували існувати "спекулятивні ціни", а заготівлю продовольства вели різні організації без будь-якого дозволу Наркомпроду. За відсутності чітких інструкцій та керівних документів, коли не зовсім були зрозумілими навіть принципи організації заготівлі продовольства, було вкрай важко налагоджувати цю справу. Повітовим органам (повітпродкомам) доводилося діяли на свій розсуд, а в Павлоградському повіті новостворений продовольчий апарат узагалі відмовився виконувати вказівки з губернського центру. Скориставшись відсутністю сталої місцевої влади, приватні особи змогли організувати в губернії заготівлю та навіть відправку худоби залізничним транспортом. З метою запобігання продовольчої кризи було прийнято рішення не поспішати з ліквідацією приватної торгівлі й "старого продовольчого апарату", оскільки формування радянських продовольчих органів тільки розпочиналося [37, оп. 1, спр. 16, арк. 39].
Намагаючись організувати продовольчий апарат та дійти згоди стосовно методів роботи й принципів організації продовольчої справи в губернії, за ініціативи відділу продовольства Катеринославського губвиконкому 11 березня 1919 р. розпочав свою роботу з'їзд представників повітпродкомів, делегати якого висловили своє бачення шляхів подолання продовольчої кризи. Незважаючи на різницю поглядів, з'їзд дійшов висновку організувати продовольчу справу згідно з вимогами уряду, застосовуючи продо
- Київ+380960830922