РОЗДІЛ 2
ТОВАРИСТВА "ПРОСВІТА" НА ХАРКІВЩИНІ У ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ XX СТОЛІТТЯ: ҐЕНЕЗА, РОЗВИТОК ТА ІСТОРИЧНА ДОЛЯ
2.1. Зародження просвітянського руху
Вступаючи у XX століття, європейські народи внаслідок ряду історичних закономірностей мали неоднакове становище. Домінування імперій у тодішньому світі визначало політичне обличчя Європи. Далеко не кожна національна спільнота мала можливість жити самостійним державним життям. За таких умов у результаті об'єктивних причин розвивалися національно-визвольні рухи. Вони не були однаковими і за своєю суттю відрізнялися один від одного, як приклад - у Норвегії та Україні.
Характерною ознакою національного руху в Україні було те, що українська нація ще проходила етап формування й визначення орієнтирів свого розвитку. Той факт, що Україна була підвладною одночасно двом політичним утворенням: Російській та Австро-Угорській імперіям, з одного боку, ускладнював цей процес, з іншого - спричинив ряд особливостей визвольних змагань. Суспільний розвиток українців Наддніпрянщини значно відрізнявся від того, який склався в Галичині. Це не було випадковістю й обумовлювалося рядом факторів. Серед них необхідно назвати відмінність Австро-Угорської конституційної монархії від Російської - абсолютної, наявність ряду ліберальних законів і норм в Австро-Угорщині та їхня майже повна відсутність у Росії, нарешті австрійська центральноєвропейська політична культура докорінно відрізнялася від російської.
Однак, незважаючи на політичні наслідки різних історичних умов, українському народові по обидва береги річки Збруч необхідно було інтегруватися на шляху до створення нації. Це й визначало головну особливість національного-визвольного руху. Те, що вдалося до початку XX століття досягти галицьким українцям: свободи друку, зборів, громадських організацій, необхідно було ще виборювати у Наддніпрянській Україні. Важливо наголосити на тому, що Росія першочергово намагалася асимілювати підкорені народи. Як наслідок, було впроваджено в життя ряд украй реакційних законів. Наприклад, заборона друкувати науково-популярну і релігійну літературу українською мовою - циркуляр від 20 липня 1863 року міністра внутрішніх справ П. Валуєва. А також заборона видавати та ввозити з-за кордону книги українською мовою як оригінальні, так і перекладені твори, тексти до нот, здійснювати українські вистави, концерти, виконання народних пісень, декламацій - Емський акт царя Олександра II від 18 травня 1876 року.
Складність становища українців у Російській імперії визначалася не тільки заборонами щодо вільного національного розвитку, а й намаганням офіційних російських політичних кіл утвердити думку, що нібито української мови, а відтак і народу, як окремого етносу, не існує. Отже, перед діячами українського національного руху стояла головна мета - домогтися повноправного статусу для свого народу. Погляди національно свідомих українців з Наддніпрянщини були спрямовані у бік Галичини, що в ті часи стала своєрідним "українським П'ємонтом".
Нагальною вимогою виявилися завдання, спрямовані на пробудження національної свідомості, організацію освіти широких мас населення, виховання політичної культури. Вони доповнювалися необхідністю боротьби за суспільно-політичні, соціально-економічні права. За таких складних умов наближалися часи змін, які відбулися в 1905 році.
Революція 1905-1907 років за своєю суттю стала новим етапом у розвитку багатьох народів Російської імперії. Численні виступи і страйки, що були проявом незгоди робітників, селян та інтелігенції з політикою влади, мали на меті домогтися демократичних змін у державному устрої. Всеросійський загальний політичний страйк закінчився перемогою - цар Микола II видав Маніфест від 17 жовтня 1905 року "Про вдосконалення державного порядку". За цим документом дарувалися свободи: особи, слова, совісті, зібрань та спілок, оголошувалося про заснування нової для імперії політичної інституції - Державної Думи.
Безперечно, вплив цих змін на різні верстви населення був значним. Зокрема, з'являються 24 листопада 1905 року "Тимчасові правила друку". Вони знімали обмеження щодо видань, здійснених національними мовами, послаблювали цензуру. Легально почали діяти ряд українських політичних партій. В якісно новій ситуації, зумовленій появою "Тимчасових правил про спілки і товариства" від 4 березня 1906 року, у середовищі української інтелігенції визріває думка про необхідність заснування організацій культурницького спрямування - "Просвіт". Такі товариства виникали на теренах багатонаціональних держав, політика яких не відзначалася демократизмом, а іноді й мала виразні асиміляторські тенденції стосовно народів, які, втративши державність, входили до складу цих імперій. Уперше такого роду організації з'явилися 1867 року в Чехії - "Матиця люду" та Польщі - "Товариство приятелів освіти люду" [171, с. 16]. На українських землях "Просвіти" через історичні обставини виникали нерівномірно, іноді з різницею в часі - майже півстоліття. Перше товариство було засноване молодими народовцями 8 грудня 1868 року у Львові. Очолив "Просвіту" педагог, журналіст і композитор А. Вахнянин.
Передумовою виникнення просвітянських організацій в Наддніпрянській Україні було складне становище українського народу в сфері культури, зокрема, велика кількість неписьменних людей, відсутність до революції 1905-1907 років будь-яких українознавчих дисциплін у школах та вузах, малочисельність українських видань. Ліквідація цих прогалин вимагала величезних зусиль, згуртування свідомих українців для протистояння державній політиці русифікації. "Просвіти" виникали, як одна з форм українського національно-культурного руху, спрямована на розширення його меж і можливостей. Однією із особливостей, яка гальмувала заснування "Просвіт" на теренах України, підвладної Російській імперії, було те, що кожне товариство мало виробляти власний статут та програму діяльності (на відміну від Галичини) і затверджувати їх у органах місцевої влади.
Динаміка організаційного розвитку "Просвіт" у Наддніпря
- Київ+380960830922